17:49 Людина має душу №2 |
| Кожна людина має у своїй душі власний та неповторний храм. І, можливо, зовсім несправедливо буде так просто казати, що душа — це купа цегли. Тому, що саме існування душі — чогось неземного — це вже щось святе. Господь вдихнув у людей життя, а разом із ним і почуття, переживання, думки, які заклали фундамент для великого, напрочуд гарного та вічного храму. Це справжнє підтвердження того, що душа — це храм. Моя душа заслуговує на таке почесне звання. Бо купа цегли не в змозі написати таке: Моя душа Ще зовсім юна. Минуть віки, І всі забудуть Ті храми гарні, Які були, Які ще будуть, Чисті, святі. Хтось сказав, що душу людини можна побачити крізь її очі. У них давно все написано і у них нічого не приховати. Дивно, але це справді так. Очі не вміють брехати. І якщо моя душа не була б храмом, то від неї не лунали б такі рядки: Душа людини Хіба не храм? Вона красива Навіть там, Де поряд з нами Брехня смердить, Яка не буде довго жить! Я вважаю, що наші душі нікуди не зникають, а живуть у храмах минулого життя та намагаються бути потрібними одна одній тому, що самотність вже знищує їх зсередини. І останні мої думки з цього приводу: Є два віконця до душі. У них ти бачиш Все навкруг. У двері стукайся свої, І храм твій буде із білих смуг. Моя душа — це храм! |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |