Одна дуже вбога жінка народила двох синів — близнят. Якось уночі, коли діти спали в колисці, вона задумалася над їх долею і зажурилася. Раптом біля неї з'явилася Доля і запитала, чого вона хоче для своїх дітей. Мати попросила одному сину щастя для сучасних людей, а другому — для майбутніх. Доля вклала в душу одного хлопчика розуміння людських пристрастей і подарувала йому три яблучка: одне скляне, друге золоте, а третє цілком звичайне, таке, як ще в раю росло. Другому синові доля вклала в душу глибоку допитливість і подарувала йому маленьку земну кулю з горами, морями і блакитним небом, засіяним зорями. І сказала Доля: — Завдяки цим подарункам твої діти стануть такими, як ти побажала. Діти підростали. Перший змалечку був балакучім, весел
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт |
Дячиха Євпраксія поралася біля печі і гнівалася, що дяка Оверка нема. Чекав господаря й Домовик5. Він любив старого господаря за те, що той завжди був веселий та говіркий. Дяк Оверко вийшов з дому ще удосвіта до сусіднього села на храм. Вже давно споночіло, а його не було. Домовик вирішив, що за господарство йому нема чого турбуватись, бо в хаті була статечна господиня, а в оборі — Бровко, й пішов шукати хазяїна. Він підходив до великого болота. А саме в цей час дяк Оверко, добре уконтентований на храмовому святі й трошки під чарчиною, вийшов з другого села й підходив до болота з протилежного боку. За селом вискочила поперед нього левадна хуха. Вона помітила, що дяк трохи п'яненький, й попередила потерчат, щоб ті заздалегідь розсвітили свої каганці, аби він не заблукав. Оверко побачив, як перед ним блимнув малесенький зеленкуватий вогник і злякався. Тим часом далі засвітився другий вогник, потім третій, четвертий, десятий, двадцятий... То Потерчата розсвічували свої каганці й бігли вперед понад дорогою, щоб вказати дякові Оверкові шлях додому. Потерчатка були малесенькі, зовсім голі, з великими, блискучими очима й сторчоватими синенькими чубиками на голівках. Бігли вони жваво, тільки ж їхні маленькі криві ніжки не могли широко ступати, а через те вони посувалися вперед дуже повільно. Тим-то дякові видавалося, що ті вогники тихо
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт |
...Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, «мізинчиком». Її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А граючись з іншими малими хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи. Коротко кажучи, це була дуже гарна хушка, може, ліпша, як всі інші хухи в тому лісі. Звали її Моховинка... Рід цих хух споконвіку жив у бору, тому вона була хухою-боровинкою. У лісі порядкував дуже добрий лісник, тому хухи жили спокійно та затишно. В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Була вона й сама така п
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт |
У поезії двадцятого століття творчість видатного австрійського поета Райнера Марії Рільке посідає особливе місце: вона ніби синтезувала в собі різноманітні культурні традиції, але залишилась при цьому самобутньою і навіть мала значний вплив на творчість багатьох інших поетів із різних країн. Та, на відміну від розмаїття знань про культурні здобутки та літературних знахідок, багатством тем творчість Рільке не вирізняється. Провідною для нього була тема про місце мистецтва в світі, але її Рільке досліджував різнобічно: звертаючись і до вже наявних у світовій літературі образів, доповнював їх особистим тлумаченням, а також створював власні. В його поезії відбиваються здобутки різних видів мистецтва — і музики, і скульптури, й архітектури. Останнє було зумовлене світоглядом поета і робилося свідомо: Рільке вважав, що цілісність будь-яким творам надає розуміння сутності творчості, однакової для всіх видів мистецтва. Звідси у його віршах надзвичайна виразність і пластичність образів: і зорових, і ритмічних, і музикальних, й інших. Отже, природжений талант самого Рільке доповнювався свідомою концепцією, знання якої допомагало пізніше його послідовникам. Хоча б через це з його точкою зору на головний предмет дослідження варто ознайомитися.
Можна поспостерігати еволюцію поглядів Рільке на мистецтво. У ранніх творах поет вважав мистецтво ірраціональним процесом, що н
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
«Тема моя, я знаю тепер це твердо, без жодних сумнівів — жива, реальна тема; вона не тільки більша за мене, вона більша за всіх нас і вона всезагальна наша тема... Цій темі я свідомо й невідворотно присвячую життя».
Олександр Олександрович Блок цілковито, безмежно любив Росію, віддавав їй душу як коханій жінці. Його життя навіки переплелося з вітчизною, він приносив їй у жертву частинку себе, а вона зцілювала його душу своїм «гойним простором».
Блок бачив Росію такою, якою її бачив Гоголь — надхмарною і прекрасною. Вона — дитя Гоголя, його твориво. «Вона відкрилася йому в красі й музиці, в свисті вітру та в польоті навіженої трійки», — писав О. О. Блок у статті «Дитя Гоголя». В цю ж саму трійку й сідає поет, у ній він летить безмежними полями, розмитими й брудними шляхами Росії. Та дорогою Блок бачить те, що стискає його серце — вбогість і приниженість Вітчизни:
И в лоскутах ее лохмотий
Души скрываю наготу.
Душа поета гола, тому що гола країна. «Це — стрункий танок тисячоокої Росії, якій уже нема чого втрачати; усе тіло своє вона подарувала світові і тепер, вільно кинувши руки на вітер, пішла в танок по всьому своєму безцільному, не-придуманому роздоллю», — писав Блок у статті «Безчасся». Та саме безцільним роздоллям лікує Росія людину. Треба полюбити її, «треба поїздити по Росії», — писав перед смертю Гоголь.
Над печалью
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник —
диявол — ходить, ричачи, як лев, що шукає, кого пожерти.
2-ге послання Петра 5:8
Михайло Булгаков своїм романом «Майстер і Маргарита» дав читачеві нове Євангеліє, мовби відкривши свою власну філософію життя. Але яку ж роль відіграє в цій системі світу сатана? В Біблії чітко сказано, що він — ворог людини. То як же тоді пояснити повернення коханого Маргариті чи голови конферансьє театру «Вар'єте»? В чому ж тоді таємниця булгаковського диявола, та й чи диявол він як такий?
Першою людиною, яка з'явилася під час «небувало спекотного заходу» на Патріарших ставах під час розмови Михайла Олександровича Берліоза з поетом Іваном Бездомним, був англієць чи німець, одне слово — іноземець, сам сатана. «Вам відріжуть голову!» — радісно об'явив він голові управи МАССОЛІТу... Так і трапилось: через кілька годин Берліоз опинився під трамваєм. Критики вважають, що потерпілий поплатився за своє невір'я, і що його засудив ніхто інший, як таємничий консультант.
Виникає багато запитань.
Як, наприклад, сатана міг засудити за невір'я в Бога, та й як він, пропащий ангел, взагалі міг судити? Таємниця схована і в самому Берліозі, точніше, в його прізвищі. «Не композитор», — зазначає Іванушка у своїй пояснювальній записці. Та, схоже, автор мав на увазі саме композитора, автора драматичної легенди
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Так споконвіку було:
Одні упирались з ганчіркою в руці,
другі тягнулись до стяга зорі
і йшли за хвостами комет,
горіх розкусивши буття.
Микола Хвильовий
Немає у світі таких ідей, за які
можна було б заплатити
людським життям — чужим чи власним!
Лесь Курбас
Григорій Косинка і Микола Хвильовий... Люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри художнього слова... Однак у кожного з них (а так буває завжди!) своя доля, свій шлях до визнання, своє світорозуміння та своє світобачення... Закономірність, що не потребує доказів... У центрі уваги обох письменників — людина, здебільшого та, що опинилася на роздоріжжі революції. Що характерне для Григорія Косинки? Обґрунтую відповідь на запитання, орієнтуючись на новелу «Мати», написану в 1925 році. Головний герой новели — Андрій, сільських хлопець, що має, мабуть, поза політичну позицію. Згадаймо деякі епізоди з новели. їдучи за лікарем, він (Андрій) потрапляє у бойову смуту: поляки мобілізують підводи. Юнак не хоче опинитися серед них, він «пускає коня вподовж переляканого села на всю прить» і ... зустрічає трійку польських кавалеристів. Діалог з поляками підтверджує думку щодо його поза політичних поглядів. У нього є своя мета, як він каже, постанова: привезти до матері лікаря, а всі ті, з ким він зіткнувся вночі, просто вороги, що зава
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Вдумливий психолог, реаліст-діалектик,
людина, що раз і назавжди віддала своє перо
боротьбі за утвердження на рідній землі засад
вселюдського гуманізму, письменник по праву
може вважатися одним з найталановитіших
фундаторів молодої літератури України.
В. П. Моренець, Ю. Г. Фалько
Григорій Косинка (справжнє прізвище — Григорій Стрілець) — найвидатніший новеліст 20-х років. Його новелістичні дебюти в 1920-1922 pp. привертали увагу як письменників, так і літературознавців. Основоположник цього жанру В. Стефаник назве його своїм сином з Дівич-гори. Відповідно до світорозуміння й світовідчуття, Косинка не став слухняним ілюстратором вигаданих владою й критикою перемог революційних ідей в пожовтневій Україні. Він реально відтворював події, ставився до правлячої ідеології з позицій народної історії і кожну ідею «виводив» з душі конкретної особистості. Йдучи у своїх художніх узагальненнях від «малого» (деталі) до «великого», від психології на перший погляд незначного факту до його філософії, талановитий художник слова відкривав драми й трагедії, а не перемоги та тріумфи революції елементи психологізму, використовувані письменником, поглиблювали ті душевні злами, що відбувалися в людині. Як наслідок, через почування й думи окремої людини рельєфніше у новелах Г. Косинки поставала доля народу і краю, точніше вимальовув
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Та й ти не вмер. Ти пішов із життя,
але й залишився в ньому, бо є твоє
живущеє слово. Є шанування й увічнення.
Тамара Мороз «Стрілець»
Творчість Григорія Косинки (справжнє прізвище — Стрілець) повертається до нас з порога смерті. Життя письменника обірвалось трагічно: він був страчений за хибним звинуваченням у приналежності до групи терористів. Та справжньою причиною загибелі був його письменницький талант, його твори, в яких він не ідеалізував більшовицькі будні, а правдиво розповів про життя України після 1917 року.
Григорій Косинка залишив нам невелику спадщину: прозові твори, написані в основному в жанрі новели. Його називали, як і Василя» Стефаника, майстром української новели, продовжувачем кращих традицій класичної новели. Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, він був письменником самобутнього характеру, який особливо яскраво спалахнув у останні дні жовтня 1919 року, коли одна за одною були написані й опубліковані чотири його новели: «В хаті Штурми», «Сходка», «Передсвітом», «На золотих богів».
Коли починалася творчість Григорія Косинки, всюди гриміли гармати і в землю лягали лиш перші зерна нового, радянського життя.
Нелегко було судити за тими першими зернами про якість майбутніх сходів. Адже перед очима часом зринали такі картини, від яких і душа терпла, і в голові туманилось. Ось рядки з новели «
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Тривожним, важким і повним нерозв'язних суперечностей — саме таким постає перед нами час революційних та пореволюційних подій в Україні XX століття із творів визначних майстрів слова, діяльність яких припала на 20-30-ті роки. Новели Г. Косинки про ту бурхливу добу посідають одне з чільних місць серед правдивих історій про людину й час, написаних безпосередніми свідками, учасникам тих подій.
Та попри жахливість, нелюдське обличчя часу митці намагалися у відповідності зі своїм світоглядом віднаходити в ньому і позитивні, або, сказати б, просякнуті пафосом гуманізму та життєствердження риси і їм це вдавалося. Косинчина заслуга у цьому напрямку неабияка. Адже цілий ряд його творів — це гімн життю, що проростає на обпаленому війною полі наперекір нищівній силі тваринного в людині, це утвердження думки, що навіть, здавалося б, вкрай понівечена людська душа може і повинна повернутися у свій нормальний стан. А цей стан характеризується наповненістю серця людини радістю, людяністю, любов'ю й закоханістю в життя.
Мабуть, найглибшого розкриття у творчій спадщині Григорія Косинки дана проблематика знайшла у невеличкій новелі «В житах».
Заувага про те, що новела досить коротенька за обсягом, має досить суттєве значення, оскільки саме ця риса є найхарактернішою у письмі Косинки: він умів декількома фразами, нюансом світлотіней, образом або символом передати
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу, ім'я Григорія Косинки —- одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування до читача повертається його доробок — ледь більше тридцяти оповідань.
Вже по виході першої книжки, «На золотих богів» критика зазначала: «Григорій Косинка — це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової України».
Косинку хвилювали проблеми українського села, ті біди, що приніс хліборобам «соціалізм з примусу», який на селі обертався політикою гонінь на кожного, хто вболівав заземлю і хто її любив і цінував не за самі центнери для хлібоздачі. Безперечно ж, у цій любові було багато від мрій про відрубний од держави селянський «рай», повну незалежність землевласника. Але ж хіба селянин у переважній своїй масі воював за ідеали революції лише заради того, щоб годувати себе і дітей самими ними?
Ні — він жадав од революції соціальної справедливості.
В оповіданні «Сходка» Цюпка говорить: «Ми научимось — нічого, але яка доля наших дітей, через десять — п'ятнадцять год? — Вічні наймити: Ні наша стежка — червона...»
Зрозуміло, не всі селяни були духовними близнюками Цюпки і не всі з них сприймали нову дійсність безболісно. Тому й Косинка закликав своїм словом заглядати у цей біль якомога у
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Так споконвіку було:
одні упирались з ганчіркою в руці,
а другі тяглися до стяга зорі
і йшли за хвостами комет,
горіх розкусивши буття.
М. Хвильовий
У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком «Гігант» колись знаходилось міське кладовище, яке нині переобладнано на молодіжний парк. За старою церквою залишили для нащадків кілька могил — П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницького, художника
С Васильківського.
Розквіт національного відродження останніх років повернув нам ім'я Ми-коли Хвильового (Фітільова). Члени товариства «Спадщина» відновили могилу одного із найталановитіших зачинателів української літератури початку XX століття. У поемі «Електричний вік» Микола Хвильовий писав:
І хіба посміє вічність
шпурнути в моє обличчя
докір?..
Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста — яскравий приклад самовідданого служіння ідеї «загірної комуни», яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбитку у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках.
Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький заз
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Бачив життя до останнього
дна сотнями ран!
Євген Плужник
Серед тих, кому судилося «Розстріляне Безсмертя», постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 років (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, він був заарештований і засланий до концтабору на Соловки, там і помер.
Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих світ і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сіті людоловів. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий світ мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом.
Євген Плужник — людина з вершин незвичайного таланту, тихої вдачі, стриманий, навіть обережний. Тримався незалежно, і цього було досить...
Він не був «ворогом народу», ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, «...бачив життя... сотнями рані..» Його твори стали вираженням правди й совісті. Хто ще міг так щиро ввірити себе сучасникам?
Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику! — Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки, й вагання...
Поет переконаний, що зрозуміють його:
І пізній сум, і радість передчасну, —
Їм промовлятиме моя спокійна щирість.
Отже, саме «спокійна щирість» була основою його світобачення та світосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-ті рок
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Він був мудрець всім мудрецям на диво,
Навчав-бо щастя і навчати вмів...
Є. Плужник
Євген Плужник... Чи багато ми знаємо про цього оригінального і неповторного поета?
У мене в руках збірка віршів поета, видана з допомогою 3. Качуровського в далекому Мюнхені.
Гортаю сторінки збірки, читаю вірші, поринаю у світ малознайомого поета-українця. А через вірші поета окреслюється в моїх думах його життя.
Виходить, що Плужник «неголосним» був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму. Його життя було недовге й не багате на зовнішні події, літературна діяльність тривала всього десять років. Разом зі своїми друзями він потрапив під нелюдські жорна сталінських репресій, що означали планомірне знищення української інтелігенції, був арештований у 1934 році, а в 1936 ропі помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.
Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році під назвою «Дні», друга — в 1927 році під назвою «Рання осінь». Друга книга і є останньою прижиттєвою; все, що ми маємо нині, друкувалось у Європі і прийшло до українського читача в роки демократизації.
Є. Плужник, крім творів ліричного жанру, писав романи, п'єси, сценарії для кіностудій.
У чому ж особливості лірики Є. Плужника? Поетичне кредо його — природність актора, що
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї
М. Рильський
Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів. Природа, її гармонійна краса і щедрість присутні і в ліриці та поетичному епосі М. Рильського, в його нарисах і оповіданнях. Про роль природи в розвитку літератури та мистецтва поет висловив ряд цінних думок в наукових статтях? «Природа і література», «Про людину, для людини». У них митець обґрунтував «благотворний вплив природи на всі ділянки людського життя». Рильський з дитинства кохався у природі, працював збагнути її таємниці:
Хіба звичайно шелестить трава,
Коли дитина у садку гуляє?
Ні! Кожная билинка там жива,
Комаха кожна щось розповідає,
І кожна щось розповідає
І кожна грудка сірої землі
Для неї — казка і краса безкрая!
Ліричний герой Рильського ніколи не вважав себе «царем природи». Він — її талановита дитина, вірний і дбайливий син, а природа — вічне й невичерпне джерело життя і творчості.
Вона — це мати. Будь же сином,
А не естетом.
І станеш ти не папіряним —
Живим поетом.
З відчуття краси своєї медвяної землі — цієї «хліборобської» народилися в душі поета високі почуття патріотизму й любові до людини, яка своєю працею оживляє, прикрашає землю
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
В історію української літератури Максим Рильський увійшов як самобутній національний поет, патріот України, який щиро і високо підносив національну ідею, будив історичну пам'ять свого народу, утверджував думку про його талановитість, національне відродження країни, невмирущість рідної мови. Тому, на мою думку, не дивно, що його поеми «Слово про рідну матір», «Жага», «Неопалима купина» та збірники «За рідну землю», «Світла зброя», «Велика година» сприймаються як поетове зізнання у ніжній синовній любові до України, уславлення її історичного минулого. Вражає великий ступінь шани і поваги до свого народу, до рідної батьківської землі.
У наш час, коли Україна, проголосивши незалежність, вже десять років є суверенною державою, дуже актуального звучання й значення набуває поема М. Рильського «Неопалима купина», написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає уявлення про щось вічне і величне. Так біблійний кущ, що горів, не згораючи, З якого доносився голос Бога, став символом непереможності народу України у будь-який час:
Ти чуєш, батьку, як ступає
Непереможна рать твоя,
Як древній Фастів посилає
Полки Семена Палія?
Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам'яті про славних предків за волю України, яких народжувала її історія
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Бо то був шлях не в трумну, а в життя,
У вічність української колиски.
Важкий, як біль, але без вороття —
То був народжений поет Вкраїни.
Л. Забашта
Він України мав чарівну вроду,
Носив її наймення гордолиць.
Він виріс від суниць аж до зірниць.
Великий гранослов свого народу.
Д. Павличко
«Третє цвітіння» М. Рильського — явище, унікальне в нашій літературі, — об'єднує чотири збірки поета «Голосіївська осінь», «Зграя веселиків», '«В затінку жайворонка», «Зимові., записи».
Для лірики письменника останніх років характерна простота, ясність, філософська заглибленість. Не тільки краса природи (збірка «Троянди й виноград»), а й краса душі людської хвилювала художника. Людина, пише М. Рильський, без відчуття поезії, мистецтва не може бути по-справжньому щасливою. Якою ж повинна бути поезія, здатна схвилювати сучасника? У збірці «В затінку жайворонка» у вірші «Поетичне мистецтво» автор дає відповідь на це питання:
Лише дійшовши схилу віку,
Поезію я зрозумів.
Як простоту таку велику,
Таке єднання точних слів.
Коли ні марній позолоті,
Ні всяким викрутам тонким
Немає місця, як підлоті,
У серці чистім і палкім.
Досить популярною в українській літературі десь з 60-х років стала проблема людина та наука. Рильського, як поета-філософа
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
П.Тичина
Вже понад вісім десятиріч звучить у світовій літературі могутній, титан-ний голос Павла Тичини. Його рання лірика полонила читачів душевно-ліричними картинами природи, незвичайними барвами, музичністю. Душа поета то мчить на вітрилах віри в добро, то впадає у відчай. Та більше оптимізму в ранніх віршах. Його ідеал — не окрема людина, а гармонія людини з природою, інтелекту й духовності, закону й благодаті, почуття й обов'язку.
Коли настала революція 1917 року, він став її співцем. У дні жовтневого повстання в Петрограді, в роки громадянської війни, яка на Україні була складною та жорстокою, Павло Тичина віддає весь свій талант рідному народові. Його вірші друкуються в газетах і журналах поряд з віршами та поемами молодих співців революції Василя Чумака, Василя Блакитного, Михайла Семенка.
За словами Станіслава Тельнюка, дослідника творчості поета, дебют Павла Тичини нагадував спалах сонця. Критик мав на увазі першу збірку поезій «Сонячні кларнети», одне з наймузикальніших творінь світу.
Поряд з пейзажними малюнками-акварелями, які стали перлинами української літератури, у збірці «Сонячні кларнети» видрукувано тетраптих (чотири вірші, які разом складають ідейному єдність) «Скорбна мати». Цей твір складний за змістом за ідейним звучанням.
Кожен вірш твору почина
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Кажуть, поети розквітають раз на віку. Якщо це правда, то Павло Тичина розцвів у молоді роки, коли з'явилися «Сонячні кларнети» (1918), «Замість сонетів і октав», «Плуг» (1920), «В космічному оркестрі» (1921), «Золотий гомін» (1922), «Вітер з України» (1924). Це справді неперевершена, видатна поезія, в якій переплелись і краса людських почуттів, і сприйняття революції і громадянської війни на Україні як надії на соціальне, національне та духовне визволення, і жорстоке розчарування дійсністю. Мабуть, можна скільки завгодно говорити зараз про «непослідовність» поета, його «роздвоєність», але, я думаю, спочатку треба подивитися на тогочасні події очима молодого митця, пропусти їх через його вразливе серце. І тільки тоді, усвідомивши витоки трагедії Тичини, можна зрозуміти, чому і як в одній особі поєдналися два поети. Саме таким побачив я «свого Тичину».
З одного боку — «Ви знаєте, як липа шелестить», «Коли в твої очі вдивлюся», «Пастелі», «Пам'яті тридцяти», «Загупало в двері прикладом». З іншого — «В ім'я людини», «Партія веде», «Комунізму далі видні». Дуже хочеться відповісти на це питання так, щоб й інші зрозуміли і полюбили його, як я.
Ось він постає перед нами автором «Сонячних кларнетів»: молодий інтелігентний талановитий юнак, що уважно вдивляється у світ і напружено шукає відповіді на питання: в якому зв'язку перебувають природа і люди, добро і
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-різному. Велику роль у цьому відіграють суспільно-політичні умови й оточення, в якому народжується і формується талант письменника.
Видатний поет XX сторіччя, талановитий, оригінальний, та, на жаль, майже зовсім ще не оцінений прозаїк і публіцист, цікавий критик та літературознавець, незрівнянний перекладач з вірменської, грузинської, татарської, болгарської та інших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень світової культури в Україні.
Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною.
Художня спадщина поета має велику цінність, залишаючись в золотому фонді нашої культури. Але не можна обминути й тих, які писалися на вимогу часу чи під тиском обставин.
Так, у часи Громадянської війни, молодий Тичина не зразу розібрався у глибокій суті громадсько-політичних подій, тим більше, що дні стояли суворі, всі сили революції віддавались нещадній боротьбі з ворогами.
Написання вірша «На Аскольдовій могилі» було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральної Ради. Але до честі Павла Тичини треба сказати: він швидко розібрався, що й до чого. Переживши тяжкі дні болісних роздумів і жалю, перемішаного з жахом, поет прокляв і цей вірш, і тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає співцем революційної боротьби.
19
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Сум серце тисне: сонце» пісне! —
В душі я ставлю — вас я славлю.
П.Тичина
Народна мудрість вчить: людина народжується двічі: перший раз — коли появляється на світ, другий — коли вона стає трудівником.
Павло Тичина я митець народився в 1918 році збіркою «Сонячні кларнети», яка принесла йому славу і визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. Н літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, Любов'ю до життя і людини примушує згадати імена світочів національної літератури — Шевченка, Франка, Лесі Українки.
П. Тичині судилася доля генія. Автор «Сонячних кларнетів» — увесь у провесні української революції, в передчутті наближення все очищаючої грози.
Образ «сонячних кларнетів» — це не тільки символ краси вічно юної, сповненої барв і музики природи, а й втілення прагнень до сього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не падав у розпач. Не вгасала його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.
Ліричний герой збірки — юнак, який багатий і щедрий душею, це романтик, закоханий в красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої мо
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
П. Г. Тичина — один з тих українських письменників, чиє поетичне слово чарує душу, возвеличує помисли, дає насолоду. Якщо вірити в те, що поет починається з джерела, то перша збірка поета «Сонячні кларнети» є весняною повінню. Якщо вірити в те, що поет народжується один раз, то Павло Тичина сповістив про своє народження знову ж таки збіркою «Сонячні кларнети». Отже, що б не було джерелом наших домислів, перша збірка засвідчила появу на українській стезі молодого талановитого поета, повного сили і завзяття.
«Сонячні кларнети» — це гімн весні, гімн життю, це чарівна пісня, сповнена і ніжністю, і радістю, і смутком. Це вічна пісня надії, віри, юнацької закоханості в життя.
Що ж хвилює серце закоханого в життя юнака? Вчитаймося в рядки його вірша під назвою «Іще пташки...» і відчуємо трагізм, турботи, викликані подіями першої світової війни. У вірші присутні образи Мороку, Жаху, Мертвої Тиші. Епітет «мертва», на мою думку, надає віршеві реалістичного звучання: війна несла на землю смерть, від якої «води закипіли», а «верби старі молилися в сльозах».
На думку літературної критики 90-х років, у цій збірці оригінального поета поєднуються три музи: Поезія, Музика і Живопис. Вірші збірки у відповідності до тематичного спрямування поділяються на три групи-цикли: любовна і пейзажна лірика; вірші про хід та наслідки першої світової війни; вірші про Україн
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Саме так називалася літературознавча стаття В. Стуса про П. Тичину. Чому ж такий контраст? Справді, постать і творчість відомого українського поета неоднозначні і досить суперечливі. З одного боку — «Ви знаєте, як липа шелестить», «О панно Інно...», «Гаї шумлять», «Подивилась ясно», «Скорбна мати», «Золотий гомін», з іншого — «Партія веде» та інші малохудожні твори, про які насмішкуваті школярі склали примовку: «Дир-дир-дир, Дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!»
У письменників, що творили в умовах тоталітарного режиму, було три шляхи: виїхати за кордон, писати за вказівкою партії чи говорити правду за покликом серця і бути знищеним не лише морально, а й фізично. Ми не можемо звинувачувати П. Тичину в тому, що він не зміг протистояти системі й не захотів бути репресованим. Так склалася його доля. Є. Маланюк, який обрав перший шлях, і все життя сумував за Батьківщиною, писав про це:
Вили бурі історії. Рвали й жбурляли одвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! —
Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне
Й клекотала душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.
Раптом...брязнуло враз!
І ридально навік розірвалось...
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась
...в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.
Ніжний, замріяний юнак
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Як людина, повна енергії, сили і завзяття, П. Тичина (романтик за своїми переконаннями), жив під безліччю вражень, переживань, уявлень. Часто натхнення приносило як радісні, так і сумні рядки, часто не зрозумілі пересічному читачеві. Поезія «О люба Інно...» — результат внутрішнього розладу, порожнечі після розриву з коханою.
З біографії письменника ми знаємо, що в ранній юності він закохався одночасно у двох сестер, двох красунь з родини Коновалів, які мешкали у Чернігові, — Поліну та Інну. Охоплений інтимними переживаннями, поет все ж надавав перевагу Поліні, але та не відповідала йому взаємністю. Нерозділене кохання стало великим потрясінням. У душі поета злилися воєдино радощі й туга особистого життя. І, можливо, саме в цей момент він побачив дівчину, яка нагадала йому Поліну. Зустріч викликала спогади, що потім лягли на папері в образах. Таких образів три. Перший — ліричне «я» поета. Одним коротким словом автор характеризує стан своєї душі — «сам». Інші два образи — Вікно і Сніги. Як розуміти сутність образів, переданих називними реченнями?
З поняттям «вікно» пов'язаний цілий ряд асоціацій. Вікно — проєм у будівлі, через який до хати потрапляє світло; засіб єднання людини зі світом; образ, що асоціюється з розлукою (проводжаючи когось, ми дивимося у вікно). Сніги (слово образ повторюється у першій строфі аж чотири рази) — це символ холоду на душі
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Це Відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905-1917 pp.
Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися зі світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.
Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Пройде зовсім небагато часу — і всі ми, сьогоднішні старшокласники, закінчивши школу, увійдемо у дорослий світ. І кожен із нас мріє зайняти в ньому лише своє місце, де б він міг найбільше реалізувати свої знання, сили й талант. А для цього, я думаю, неодмінно треба уважно придивитися до себе, зрозуміти себе, створити себе. Звісно, що зробити це — значить зробити дуже багато у своєму житті, бо це ж дуже важко: працювати над собою, усвідомивши себе як особистість, дати собі звіт у тому, який твій внутрішній зміст.
Знаю по собі, що дуже важко. Але необхідно. Кожний день складається з малих і великих вчинків, які здебільшого ми робимо підсвідомо, не дуже замислюючись над питаннями: а для чого? В ім'я чого твої вчинки звершуються — для егоїстичного служіння самому собі, своїм примхам, чи на допомогу людям, принесення користі суспільству?
Отут-то і виявляється твоя сутність. Якщо ти відкритий для оточуючих і все — працю, і навчання, і мрію — націлюєш на те, щоб у світі додалося добра і краси, отже, ти живеш по законам моралі. Ми часто мріємо про щастя, бажаємо його один одному. Але, я вважаю, лише той має право сподіватися на нього, хто сам дарує його іншим. Та це — не «взаємовигідний контракт»: ось я вчинив добру справу, то зробіть мене щасливими. Не дивно, що такі розрахунки найчастіше призводять до непорозуміння з друзями, навіть до розриву з ними.
<
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
У перекладі з латинської мови слово «культура» означає — обробка, освіта, вихованість. Це слово вживали як протилежне слову «натура» — природа. Тобто все, до чого доторкнулася рука людини, все штучне, неприродне — підпадало під це визначення. Але, пізнаючи навколишній світ, людина пізнавала, а разом із тим і «обробляла», саму себе, займалася освітою, вихованням.
Культурна людина, на мій погляд, — це людина вихована. Вона не тільки засвоїла правила поведінки, що їй передали батьки та вчителі; вона постійно прагне досконалості, слідкує за собою, за своєю мовою, за своїми вчинками. Це людина, яка завжди має сміливість визнати свою помилку, ніколи не соромиться своєчасно вибачитись.
Мабуть, це ще й чуйна людина, яка щиро співчуватиме тобі у твоєму горі, і так само щиро, без заздрощів, радітиме твоєму успіхові.
Культурна людина — це людина освічена. Вона постійно прагне пізнати щось нове і не тільки у тій галузі науки, яку вона обрала своєю майбутньою професією. Культурна людина прагне пізнати життя в усіх його проявах — в науці, мистецтві, політиці, коханні, сімейному житті, вихованні дітей тощо.
А ще культурна людина має бути чистою й красивою. І не тільки внутрішньою красою, але й зовнішньо. Недарма ж навіть у школі існує такий предмет як фізична культура. Це не тільки заняття спортом, це — культура тіла, гармонійного розвитку людини. Фіз
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Як Нещодавно я почув вислів А. П. Чехова, за яким окреслюються головні ознаки вихованих людей: вони поважають людську особистість, завжди м'які, ввічливі, поступливі; не брешуть навіть у дрібницях; вони не метушливі; якщо мають у собі талант, то поважають його. Але не цей перелік позитивних рис привернув мою увагу. Мене вразили подальші рядки: «Тут потрібна безперервна денна й нічна праця, вічне читання, штудіювання, воля... Тут є цінною кожна година».
Це було — як відкриття! Бо скільки днів, місяців, років мої батьки старанно і ласкаво виховували в мені ввічливість, чесність, акуратність: саме те, про що йдеться у чеховському вислові. Мабуть, без їхньої «школи» мені б зараз було дуже скрутно жити у нашому світі, сповненому змін і суперечливостей. Нас вчили казки, вчили вихователі, вчили батьки. Але з'ясовується головне — це твоя власна щодення праця над собою, над своєю поведінкою. Звісно, важко щомиті контролювати себе, наслідуючи закони народної моралі, бо зараз ці закони сміливо перекреслюються окремими сучасними явищами.
Нам говорять про чистоту ідеалів та високу мету, а з телеекранів ми бачимо зовсім інше. Душу підносять прекрасні герої Шевченка, Лесі Українки, Довженка, Ліни Костенко, а за порогом стикаєшся з грубістю та байдужістю.
Як зуміти не розгубитися, гідно посісти своє місце в суспільстві? Мені здається, в цьому може допомогти в
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Сьогодні слово «духовність» згадують дуже часто, але, мабуть, не всі розуміють, його значення. Одні вважають, що духовність — це розумність. Інші — що це щось церковне.
Усе в людині від душі. Вихованої душі. І кохання, і біль, і страждання. Це вміння співчувати, бачити. Маленький Принц Сент-Екзюпері вмів бачити серцем. Бачити найголовніше, любити й прощати.
Ми живемо у світі майже сліпими. Ми перестали слухати вірші та музику, вдивлятися в гарні картини, милуватися краєвидами... Очі митця вміють побачити найголовніше. Побачити й показати іншим. У Достоєвського князь Мишкін каже: «Невже можна бачити дерево і не бути щасливим?..». Гортаючи в альбомах сторінки, милуєшся творами Моне, Сислея, Ван Гоґа. Вони вміли бачити красу і передавати свої відчуття. Дивлячись американські бойовики, де герої спочатку діють, а вже потім думають, ми вже не хвилюємося, розкриваючи твори Паустовського чи Пришвіна.
Для людини дуже важливо почувати себе одним цілим з усім світом. Єдності з цілим Всесвітом, як у «Сні смішної людини» Достоєвського. Більшість людей зайняті все життя зароблянням грошей — щоб їсти, пити, в щось вдягатись, потім краще їсти, краще пити, краще вдягатись,.. Це не є і не може бути метою життя. Усе це — засоби його підтримки. Не менше. І не більше.
Слова Е. Хемінгуея про людину, яка не є островом в океані, бо вона не самотня, бо вона єди
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.
А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на чужий біль, прагнення допомогти, захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.
Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам'ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?.. Отакий я винайшла спосіб боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться за
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Я часто чув вислови: «Не посором свого імені», «Гідно збережи своє ім'я», «Щоб і пляма на твоє ім'я не впала». Чув, та ніколи не звертав уваги на глибину їхнього змісту. Але ось одного разу почув сказане на адресу знайомого: «Він дорожить сімейним іменем», і мені відкрилася споконвічна мудрість: найдорожче у людини — ім'я як синонім честі, як твоє духовне єство, твоя святиня.
Скільки людина існує як цивілізована особистість, стільки, мабуть, існує і поняття честі. Це вона, честь, не дозволяла коритися ворогам, вимагала уникати полону, віддаючи перевагу смерті. Це за честь рідної України боролися її сини під час татаро-монгольської навали. Це честь свого поневоленого народу відстоювали запорозькі козаки у визвольній війні 1648-1654 років, молоді українці, загиблі під Крутами 1918 року, тисячі українців — воїнів Великої Вітчизняної війни. Я думаю, що поруч із безмежною любов'ю до рідної землі в їхніх серцях сяяло гасло честі, суто особистої та загальнонародної.
Що ж таке честь? Я її розумію як усвідомлену власну гідність (і не тільки власну), що викликає повагу з боку інших, бажання наслідувати твої вчинки та йти за тобою. Я вважаю, що недарма поняття честі людини стоїть поруч із її ім'ям, бо власне ім'я — це те, що виділяє людину серед інших, індивідуалізує її. Дитина народилася — і їй дається ім'я; вона дорослішає, починає розуміти, що всі її вчинки
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Писати про жінку завжди складно. Складно через те, що маєш сумнів, а чи можна взагалі збагнути жінку в її все вимірності і чим власне вимірюється жінка — красою, добротою, щирістю, а може, пристрастю? Жінкою охоплюється все — від найменших дрібниць до найтонших нюансів.
Писати про жінку завжди цікаво. Це як пізнання непізнаного, подорож у невідоме, долання нездоланного, пошук неіснуючого.
Цікаво міркувати про жінку в її різнобічності, розуміючи при цьому, що всі міркування не більш, як припущення. Бо як осмислити розумом надприродну силу материнської любові, яка тримає синівську долю в таких міцних обіймах, що, здається, через них не має доторку ніякому злу і кривді? А жінка-кохана?! Це взагалі таїна за сімома печатками — в її любові і шаленості, гніві і радості, жертвуванні і вимогливості, категоричності і лояльності — і все, як у перший раз, на найвищому накалі почуттів!
Мабуть, кожен помічав характерну ознаку часу — усі тільки те і роблять, що говорять про численні проблеми: «їсти нічого, купити нема за що, в гаманці порожньо, взагалі — важко, важко, важко...». А мені спадають на думку слова нашого великого співвітчизника Миколи Костянтиновича Реріха: «Коли у долі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили бе
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
З давніх давен сало вважається національною їжею українців. Солоне, копчене, рожевувате, з апетитною проріззю, з часником і перцем, воно є незмінним складником будь-якого застілля в оселях наших співвітчизників. У народних українських піснях, байках, анекдотах часто згадується ця вельми калорійна страва, його навіть оспівує на своїх концертах наш славетний «співучий ректор» Михайло Поплавський. Сало не рідко жартома називають національним символом України, поживним «наркотиком», навіть українською валютою. Відомо, що жителі Росії залюбки ласують українським салом, яке постачають на ринки сусідньої держави наші земляки. Мій батько часто їздить у відрядження до країн СНД і обов'язково прихоплює з собою неабиякий шмат національного «делікатесу». Дивуюся: «Хіба ніде, крім України, не вирощують свиней і не виробляють сала?» На це татко відповів, що, звісно, виробляють, але місцевому продукту чомусь далеко до нашого за смаковими якостями. Мовляв, на чужій землі воно не таке смачне і запашне. Не мені судити про справедливість подібних стверджень, оскільки не було змоги порівняти. Можливо, неабияку роль у перевазі смакових властивостей українського сала в даному випадку відіграє «дим Вітчизни»... Та збоку, як кажуть, видніше. Мабуть, все ж таки недаремно припало до вподоби сало багатьом гостям нашої країни, зокрема, із дальнього зарубіжжя.
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
На думку китайських дослідників, історію народу можна вивчати за змістом як народних, так і авторських пісень.З цією думкою не можна не погодитись, оскільки українська пісня, що своїм корінням сягає в сиву давнину, — це геніальна поетична біографія нашого народу.У всі часи людського буття пісня в Україні була органічною часткою людського життя, невичерпним джерелом наснаги, довершеним творінням генія народу, дивом з див світу.
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Сьогодні в Україні намагаються відродити козацтво, ретельно вивчають життя козаків, їх звичаї, традиції, створюють сучасні козацькі загони. Справді, часи козацтва — частина героїчного минулого українського народу. Так в чому ж полягає такий жвавий інтерес до козаків? Чому ж ми, українці, пишається ними на весь світ?
Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що у козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Кожен в Україні чув про козаків. Козак в нашій уяві — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею. Захисник Вітчизни, оборонець прав і віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Про них написано багато наукових книжок, цікавих романів, знято фільмів. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистити слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. І у це слово вкладають розуміння найбільших чеснот нашого народу.
Козацтво в Україні виникло більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали. Українські міста піднімалися з руїн, але володарем колись могутньої держави стали литовські князі, хоча переважну більшість населення Великого Князівства Литовського складали українці й білоруси. В перші часи українці під новою владою почували
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Що таке Біблія? Це найвидатніша книга в історії людства, яка увібрала народну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Ця книга не просто явище культури, вона — основа духовного буття світу, саме в Біблії — книзі усіх книг — можемо знайти шляхи вирішення таких проблем: життя і смерть, доля і душа людини, добро і зло... Хоча вона складається з багатьох книг, різних за жанрами, створених у різні часи різними людьми, але за суттю своєю Біблія є єдиною книгою, великою, вічною супутницею життя багатьох людей усього світу більше 2-х тисяч років. Вона вчить нас, як жити, що можна робити, а чого ні; якими треба бути, а що є негативним у наших характерах. Саме Біблія надихала письменників усіх часів і народів, бо багато століть вони використовували її теми, ідеї, образи, сюжети у своїх творах.
Біблійні матеріали знайшли широке відображення у творах письменників давньої української літератури, потім нової, а тепер і сучасної.
Знайомство зі Святим Письмом допомагає нам краще розуміти твори української та світової літератури.
Читаючи Біблію, ми засвоюємо духовні істини, розуміємо художню красу релігійних текстів. Саме вона вміщує в собі морально-етичний і естетичний досвід людства. Всі зневірені звертаються до цієї книги, продовжують шукати сенс свого життя, земного існування, відповіді на одвічні питання і водночас духовну опору в цьому гріховн
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Чому ж українська нація обрала своїм провідним культурним стилем XVII-XVIII століть саме бароко? Чому не класицизм Російської імперії, не польську готику? Напевне тому, що протягом цілої доби, що минула після зникнення Київської Русі, українські землі були під владою різних держав, які загалом не сприяли розвитку національної культури України, і щоб вижити, пронести якусь своєрідну, суто українську думку, треба було виявляти її не прямо, а якось «м'яко», щоб водночас донести її до народу і не занапастити ні себе, ні свою творчість, щоб думку твою до широкої аудиторії допустили, а не згноїли в якомусь підвалі. Для такого способу висловлювання думок і є найбільш придатною стилістика бароко, де у пишних фразах можна заховати істинний смисл твору, заховати так, що той, хто не знатиме, що він шукає, не знайде нічого. Такими були історичні обставини, за яких формувалася культура доби козацтва. Україна історично була змушена обрати головною культурною віхою стиль бароко, бо боролася за слою незалежність, прагнула висловлюватися відкрито, не ховаючи смислу за пишністю фраз.
Українська барокова архітектура на відміну від переважно декоративного західноєвропейського стилю більш конструктивістична, із поміркованою декоративністю й спокійнішими формами. Українське бароко залишило по собі численні пам'ятки церковного й цивільного будівництва, зокрема, будівлі Києво-Пече
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
Український народ протягом своєї багатовікової історії створив високохудожню літературу, яка посідає гідне місце в світовій культурі. Українська література має велике суспільно-політичне, пізнавальне і виховне значення, бо в ній показано історію народу, його боротьбу проти соціального і національного гніту, боротьбу за волю та щасливе життя. У літературі правдиво відображена соціальна дійсність: різні етапи життя народу, його надії і прагнення.
Художня література — вид мистецтва, що є одним із наймогутніших засобів пізнання людини, інструментом впливу надійність. Саме література розвиває свідомість людини, її почуття, волю, психіку, формує людський характер — отже, створює особистість.
Письменник узагальнює життєві явища, створює типові образи, виявляючи при цьому своє ставлення до подій. Значення письменника, його творчості, а отже літератури, виявляються у тому, наскільки правдиво виражені інтереси і мрії народу. Художня творчість повинна служити людям. З літературних полотен ми дізнаємося про минуле, про сучасне, бачимо мрії людини. В нашій уяві формуються нові поняття, в душах народжуються не знані досі почуття. Саме літературні твори ми сприймаємо насамперед серцем, а вже потім практичним розумом.
І. Франко писав: «Мета красного письменства — викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті са
...
Читати далі »
Завантаж свої файли на сайт
|
|