Вірш М. Петренка «Дивлюсь я на небо» починається наступними рядками: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю, чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав!» З давніх часів людина асоціювала свободу з вільним польотом птаха. Є, навіть, вислів: «вільний, як птах». То, що ж насправді є для людини свобода? Якою люди її собі уявляють? Чому так цінують? Та чи усім, насправді, потрібна свобода?

Шукаючи відповіді на ці питання, я збагнув, що свобода буває різною. Наприклад, свобода слова, свобода вибору, свобода дій тощо. Це наштовхнуло мене на думку, що уявлення кожної людини про свободу залежить в першу чергу від того, яка свобода їй потрібна. В історії нашої країни важливе місце займає боротьба українського народу за свободу та незалежність. За право мирно працювати на власній землі, розмовляти рідною мовою народ розплатився роками страждань та ріками пролитої крові.

На літературній, начебто мирній, ниві йшла не менш кривава й запекла боротьба. Наприклад, Тарас Шевченко – його твори заборонялися, а сам він був висланий з Батьківщини. Крізь віки гірким болем відбиваються в їх творах страждання народу та лунають заклики до боротьби.

Зараз ми живемо у офіційно незалежній країні. Але з огляду на різні події, що відбуваються Україні, в мене виникає питання. Яка ж то свобода, якщо пенсіонерам, дітям війни, часто не вистачає навіть на шматок хліба? Якщо брат встає на брата за чиїсь чужі ідеї? Якщо зупиняються пі ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Давньогрецький мудрець Сократ казав: «Я знаю, що я нічого не знаю». Абсурдні на перший погляд слова приховують глибокий зміст. Сенс цього висловлення дуже простий: чим більше людина знає, тим меншими їй здаються власні знання. Як це пояснити?

І з цим твердженням легко погодитися, якщо уважно придивитися до самого себе. Порівняти хоча б коло своїх інтересів та об’єм знань у дитинстві та кілька років по тому. Результатом моїх власних спостережень є той факт, що наразі я знаю більше порівняно із дитячим садочком, наприклад. Але водночас сьогодні переді мною таке широке поле наук та вимог, що тільки-но я пізнаю щось нове, я одразу бачу більше й більше незвіданих джерел знань.

Цей процес навчання можна порівняти із дряпанням на гору. Чим вище ти піднімаєшся, тим ширшим стає твій горизонт знань. І тим більше недосяжного для себе ти бачиш. Адже за черговою скелею на тебе чекає новий краєвид, новий ракурс. Відтак, діставшись певної вершини, не треба зупинятися. Вчитися варто усе життя.

Звичайно, діти краще за дорослих вбирають нові знання. Однак численні приклади доводять, що в будь-якому віці можна братися до нового. Наприклад, моя бабуся через війну не змогла закінчити школу. І як тільки отримала змогу знову вчитися, то з жадністю взялася здобувати собі освіту. Незважаючи на вік, вона з відзнакою закінчила школу, а згодом ще й університет.

Тож, вік не головне у навчанні. Головне – це бажання працювати над собою та жага до знань.Завантаж свої файли на сайт

Ми живемо та розвиваємося у суспільстві, тому маємо приймати його особливості функціонування, його закони, його мораль. Кожне суспільство в свою епоху вибудовує свою систему моральних принципів, яких мають дотримуватись усі його члени. Наприклад, у Середньовіччі панувала викривлена форма християнської моралі, яка відкидала будь-які спроби на емпіричне пізнання світу, наголошуючи на аскетичному існуванні людини, що має відмовитись від усіх радощів життя заради примарної надії на рай після смерті.

Сьогодні, суспільство намагається побудувати гуманістичну та демократичну систему моральних поглядів, центральною фігурою яких є особистість людини, та можливість проявити себе різними шляхами. На сьогодні, моральною нормою є ставлення з повагою до потреб кожної людини як особистості. Але складним моментом є той факт, що на жаль чіткі орієнтири й досі не визначені, тому ми можемо спостерігати так звану «подвійну мораль».

Мораль – це сукупність прийнятної у суспільстві та прийнятої як норма самою людиною певної системи поглядів, норм та цінностних орієнтирів, що формують та регулюють її поведінку. Окрім того, протягом життя людина формує свої власні моральні принципи, відштовхуючись від загальноприйнятих та здобуваючи власний життєвий досвід. Мораль регулює норми поведінки та ставлення до близького оточення людини, ставлення до навколишнього світу та до себе самої. Треба відзначити, що формування подібної системи вимагає від людини колосальної роботи над собою, адже пот ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Спочатку я не зрозумів теми твору. Та коли почав замислюватись, зробив висновок, що байдужість справді є кроком до зради. Яскравих прикладів байдужості безліч. Чорнобильська катастрофа, нещадне вирубування лісів, забруднення довколишнього середовища. Все це приклади байдужого ставлення людини до своєї домівки, якою є наша планета. Та насамперед це приклади байдужого ставлення людини до самої себе.

Повертаючись до теми твору, я замислився над тим, що то є не просто байдужість, а справжнісінька зрада. Щодня в газетах, по радіо і телебаченню можна почути або побачити гучні промови. Вони закликають піклуватись про майбутнє: своє, країни, планети, власних дітей тощо. Ті заклики напевне були б обнадійливими. Та, на жаль, поряд із цими закликами, ЗМІ постійно повідомляють про погіршення екологічної, соціальної та політичної ситуації в країні та світі. Я замислився над тим, чому людина, закликаючи любити, цінувати й оберігати найцінніше, що вона має, зраджує сама себе, роблячи навпаки?

Я раптом збагнув, що думки і лозунги, що проголошують люди через ЗМІ, не завжди є щирими. І не варто сліпо їм довіряти. Як то кажуть: «Не все то золото, що блищить». Мені стало прикро за мільйони людей, що живуть і щирою працею намагаються змінити цей світ на краще. Прикро, бо всі вони опиняються жертвами жорстокої, безсоромної брехні. Та чи ж є вихід? Запитав я себе. І відповів, що є.

Справа в тому, що подібні зради людиною самої себе присутні не тільки в масштабах країни та с ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Дорослі завжди кажуть, що хотіли б повернутися у старі часи. Начебто тоді було краще жити: люди були добріші, а трава, відома річ, зеленіша. Однак, мені здається, річ зовсім не в оточенні. Мабуть, самі дорослі були колись іншими. Юність – весна життя, тож люди у цю пору ставляться одне до одного із відкритим серцем і зір мають гостріший, тож бачать і добрість, і яскраву зелень навколо.

Дивною мені здається ностальгія дорослих за юністю. Бо ж будучи підлітками самі, вони, мабуть, хотіли швидше подорослішати. У цьому віці усвідомлюєш тільки переваги дорослого життя. В юності думаєш, що доросла людина має повну свободу вибору, бо на неї не тиснуть батьки, вчителі тощо. Насправді ж разом із свободою приходить і відповідальність: як за себе, так і за інших.

Особисто мене не лякають майбутні обов’язки, що множаться із віком. Адже людина, тим паче доросла, має вміти гармонізувати своє життя. У Біблії є мудрі слова: «Будьте, як діти». Йдеться, звичайно ж, не про забавки та пустування. Цей заклик не такий простий, яким може здатися на перший погляд. Йдеться про мистецтво балансувати між дитячою відкритістю й безпосередністю та дорослою відповідальністю та організованістю. Таке поєднання, здається, цілком можливе й природнє.

Кожен етап життя людини має свої переваги та недоліки. Головне, не жалкувати про минуле та вірити у краще майбутнє. Радіти від згадки про роки юності та користатися перевагами цієї доби, поки ти не подорослішав. Якщо усвідомити це, то людина ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Ми – підлітки. Вже не діти, але ще й не дорослі. Віднедавна ми дивимося на світ інакше – зовсім по-новому. Ми пізнаємо його знову, як колись у дитинстві. Адже тепер все знайоме стало незвіданим, все змінилося в одну мить.

Дорослі постійно міркують про те, що жити, взагалі, важко, і немає ніякого сенсу, що все навколо погано, і світ котиться у прірву. Те ж саме на екранах телевізорів та в Інтернеті. Скрізь повідомлення про кримінальні випадки, скандальні історії.

Іноді занадто складно знайти спільну мову з батьками. Приводом для сварки можуть стати як різні ідеали, так і їхня відсутність. Нам важко стати на сторону батьків, тому що вони не завжди розуміють або не намагаються зрозуміти нас... Це найважче!

Двійка з фізики, зауваження вчителя, конфлікт у компанії, нерозділене кохання, нереалізовані бажання, невпевненість у собі, комплекси через проблемну шкіру для дорослих – дурниця, тому що вони вже пройшли через усе це. І замість того, щоб допомогти з фізикою чи порадити скраб для шкіри, вони невпинно повторюють "все пройде". Звичайно, пройде, хто б сумнівався! І потім це все буде викликати ностальгію. А зараз – прогуляні уроки, рюмсання в подушку вночі й запис у щоденнику "мене ніхто не любить".

Бажання знайти себе у цьому світі штовхає нас постійно на необдумані вчинки, про які потім часто доводиться шкодувати.

Проте бути підлітком не так вже й погано. Саме в цей час легко заводити справжніх друзів, які залишаються поруч з тобою на все ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків, мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу. А я думаю, що це абсурд.

Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці, читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.

Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати. Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А тепер можна читати з монітора комп'ютера, роздрукувати твір на аркушах паперу або користуватися спеціальним пристроєм - «електронною книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.

Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить «живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця. Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до рук, погортати, вона пахне друкарнею.

Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтерне ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

«Книжки – це вікна, через які виглядає душа»
Генрі Бичер

Я дуже полюбляю читати книжки. На мою думку, вони роблять людину кращою, збагачуючи її світогляд та налаштовуючи на правильні моральні орієнтири. Читати книжки – це як ніби відкривати кожен раз нові світи, не виходячи з дому. Серед книжок, що були мною прочитані, є різні жанри: від класичних творів великих митців до сучасного фентезі. Але, як і в кожного читача, в мене є улюблена книга.

Я захоплююся творчістю Джона Фаулза. Його твори відрізняються глибоким філософським змістом та психологізмом. Серед усіх його творів хочу виокремити роман «Колекціонер». Він вразив мене до глибини душі.

За сюжетом, середньостатистичний клерк, Фредерік Клегг, що не відрізняється ні розумом, ні талантами, не цікавиться нічим, окрім колекціонування метеликів закохується в творчу та яскраву Міранду Грей, але не наважується навіть заговорити до неї. Все міняється, коли він виграє велику суму грошей, що дозволяє йому придбати великий будинок за містом з глибоким підвалом. Клегг викрадає Міранду та утримує її в цьому підвалі, сподіваючись, що врешті решт вона покохає його.

Композиційно твір складається з кількох частин – записів у щоденнику. Перша – від імені Фредерика, друга – від імені Міранди. Автор зображує зіткнення двох світів – посередності та творчості, мистецтва та сірої реальності. Постає також проблема неспроможності кохати. Фредерік не вміє кохати, він хоче володіти «цікавим експонатом», який він ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.

Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.

Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…

Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Побачити світ - мрія кожної людини. Скільки всього нового і прекрасного таїть у собі наша планета. Скільки в світі країн - стільки і незвіданих далей, доріг та відкриттів. Когось вабить неторкана людиною природа, а хтось хоче побувати в галасливому мегаполісі з хмарочосами й мільйонами людей, комусь хочеться відкрити таємниці багатовікових замків та палаців, а хтось мріє про тепле сонце на морському узбережжі.

Кожна культура унікальна і містить у собі звичаї та традиції, відкривши які ми зможемо ближче пізнати інших людей. І все це манить і зачаровує, притягує нас. Розвинена система транспорту дозволяє долати величезні відстані за лічені години. Весь світ відкритий людині, і подорожі перестали бути важкою справою для всіх нас. Але для цього необов'язково далеко їхати, можна зробити пішу прогулянку навіть по рідному місту і дізнатися багато цікавого і непомітного на перший погляд. Наступним кроком може стати поїздка в інші міста нашої країни, з багатою історією та архітектурою. І так, поступово, ми побачимо і дізнаємося багато нового, відчуємо різноманітність і красу життя.

Я тільки починаю свій шлях мандрівника, і переді мною ще багато незвіданого. Тому, для мене важко вибрати одну подорож,єдине місце, яке я б хотів (ла) відвідати. З кожної своєї поїздки я привожу не тільки враження, але й сувеніри та фотографії, які пізніше нагадують мені про весело і цікаво проведений час. Сподіваюся, у моєму житті їх буде все більше і більше, як і подорожей, які на мене ще ч ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Моє найулюбленіше дерево – це дуб. Може, це дуже проста відповідь, навіть банальна. Не екзотична пальма, а саме рідний дуб пригадався мені. Я довго не роздумував і не вирішував, яке дерево назвати улюбленим. Мені подобаються усі дерева, навіть ті, що криві та поточені короїдом. Я взагалі люблю природу.

Дуб – справжній красень, цар серед дерев. Він гордо височить на лісовій галявинці, братається зі своїми сородичами у дубовій рощі, одиноко шумить розлогою кроною серед поля. І завжди дуб залишається собою. Він має міцний, товстий стовбур, а в землі – довге та потужнє коріння, яке тягне з землі соки для життя. Коренева система дуба розповсюджується далеко під землею, міцно тримає дерево. Кажуть, найсильніша буря – це та, яка дуби вивертає з коренем. Якщо це так, то я просто не знаю, якої сили має бути така буря. Адже дуби відомі своєю силою.

Здавна дуб був символом чоловічої сили та міцності. Існує багато легенд, переказів та казок, в яких фігурують дуби. Запорізьку Січ, як я читав в історії, оточували дубові праліси. Недарма в Україні розказують легенди про Вернидуба – людину, яка могла вивертати дуби з землі. Можна тільки дивуватися його величезний силі. Можливо, такий чолов’яга існував і насправді. Якщо цей велетень і насправді жив, то я вважаю його вчинки не дуже корисними. Він згубив стільки чудових витворів природи. Дуби – прекрасні дерева, вони чудово очищують повітря. Дуб – це також окраса лісу, символ довголіття, священне дерево.

Плоди дубу – це ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Кожна людина наділена уявою. Ще з раннього дитинства уява починає володіти нашими думками. Вона представляє перед нами картини майбутнього й минулого, існуючого та фантазійного. Уява - це ніби пензель, завдяки якому ми можемо намалювати речі та явища, яких ще ніколи не бачили.

І саме завдяки уяві у людини з’являються мрії. Спочатку, вони зовсім прості і легкоздійсненні. Потім людина починає рости і пізнавати світ, розставляти пріоритети та вподобання. А разом з людиною ростуть і її мрії. Вони стають ширшими та конкретнішими. Їх кількість неодмінно зростає. Деякі з цих мрій стають цілями, яких людина прагне досягнути в своєму житті,а інші так і залишаються мріями, через свою нездійсненність.

Мрії – це ніби квитки у майбутнє життя, и кожен з нас прагне цими квитками скористатися. Мрій у світі багато, набагато більше ніж самих людей. Хтось мріє бути сильним і хоробрим, хтось прагне слави та вроди, для когось найважливішим є багатство. Ми уявляємо майбутнє кохання та сімейне щастя, або професію, яку прагнемо опанувати.

Важко виділити одну окрему мрію, яку я б вважав(ла) найголовнішою. Для мене, як і для всіх інших, важливим є моє майбутнє життя. І, звісно, я прагну мати хорошу професію та достаток, люблячу сім’ю та вірних друзів. Я хотів(ла) би жити в добробуті та ніколи не сумувати, подорожувати і побачити світ. Важко виділити одне, найзаповітніше бажання. Проте, мабуть, для мене це – правильно вибрати свій шлях, знайти свою життєву дорогу. Адже,на мій пог ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Мистецтво – це одна з невід’ємних частин людського життя. Забери його в людини, і залишиться лише пуста оболонка без емоцій та змісту. Бути ситим та мати дах над головою, на мій погляд, недостатньо.

У творах мистецтва вся мудрість і досвід людства за тисячоліття свого існування. Мовою кольорів, форм, звуків вони розповідають нам про кохання і ненависть, журбу і радість, хвилини тріумфу й години розпачу. В них можна знайти відповіді на будь-які життєві питання. Адже те, що нам здається новим, вже колись було.

І сьогодні так само, як сотні років назад, митці присвячують свої твори почуттям, емоціям, подіям, природі… Мені здається, що природою, наприклад, не можна не милуватися. Неважливо хто ти є, середньовічний лицар або сучасна школярка. Все одно схід та захід сонця, місячна доріжка, цвітіння трав і квітів – таке чудо обов’язково зачепить струни твоєї душі.

Особисто мені завжди подобалися морські пейзажі. Одна з моїх улюблених картин – це «Веселка» Івана Айвазовського.

У центрі картини – корабель, що зазнав катастрофи біля скель. На шлюпці зморені і виснажені моряки, тримаючись з останніх сил, намагаються врятуватися. Сильний вітер розносить бризки води, за якими майже не видно зруйнований корабель та берегову лінію. Суворе грозове небо практично з'єдналося із стихією океану.

Крізь увесь цей хаос пробиваються невеликі промені світла, вони творять веселку, наче намагаються подарувати надію на порятунок.

Головна «героїня» полотна ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Що таке любов? Це питання споконвіку хвилює людей: про любов співають пісні, складають вірші, а зараз навіть проводять наукові дослідження. Кажуть, без любові життя нічого не варте. Та ніхто не може визначити, що то за почуття, яке захоплює людину та робить її щасливою, що руйнує долі, коли вмирає. Любов має владу над нами, тому так пише Л. Костенко у своїй поезії:

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

Як на мене, любов – це таємниця. Проте для себе я її розумію так: любов – це небайдужість. Коли ти відчуваєш тепло, радість, наповненість поруч з кимось, коли проводиш з людиною час та знаєш, що жодна хвилина не втрачена марно, коли хочеться бути поруч знов і знов, а також бажаєш людині щастя та хочеш допомогти їй – це й є любов. Також любов – це вдячність та прийняття іншого таким, який він є. Це такий стан душі, коли поруч із кимось у тебе є все для щастя, а весь світ радіє з тобою:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання… (В.Сосюра)

Любов буває не лише до іншої людини. Буває любов до Батьківщини, свого рідного краю, того клаптику землі, на якому тобі дорога кожна квітка. Особисто в мене такі теплі почуття асоціюються з мамою та татом, близькими друзями, улюбленим котом, а ще – з нашим домом, деревами у саду, дитячими іграшками, улюбленими книжками, навіть ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Бути патріом своєї Батьківщини, міста, класу - мається на увазі вболівати за свою країну пишатися своїм містом та друзями . Справжній патріот намагається вбачати кращі риси, сторони та вдосконалювати своє оточення . В українській мові є прислів'я - "Батьківщину та батьків не вибирають". Тому треба докласти максимум зусиль, щоб надавати кваліфіковану допомогу . Мета кожної людини в наш час - добре вчитися в школі і надалі отримати хорошу освіту, вміти спілкуватися не тільки в своїй країні а й за кордоном . Патріотизм виховується більш у військовослужбовців, які територіально захищають кордони нашої держави проти тероризму та відстоюють національні інтереси . Патріот поважає складну історію свого народу та робить певні висновки . Потрібно підтримувати вітчизняного виробника та освоювати світові стандарти . Патріот- це моральне філософське поняття , яке мало притаманне іншим країнам .Завантаж свої файли на сайт

Богдан Лепкий був великим знавцем історії України. Письменника насамперед цікавила проблема національно-визвольного руху в нашій державі. Цій темі було присвячено кілька віршів, написаних на початку XX століття. Пізніше, уже в двадцяті роки письменник почав роботу над епічним полотном про славетного гетьмана Івана Мазепу, збираючись нарешті сказати правду про цю видатну людину. Слід зауважити, що звернення до образу Мазепи за тих часів повинно було мати лише одну мету: ще раз полити брудом цю людину. Той, хто наважився б обійтися без чергового "викривання" та "засудження", прирікав свій твір на небуття, а самого себе наражав на небезпеку. Отже, тетралогія Богдана Лепкого створювалася за досить несприятливих умов.

Лепкий зобразив Мазепу насамперед як політика, дипломата, державного діяча, який усі свої думки та дії підпорядкував вищим інтересам. Лепкий відтворив психологію складної поведінки гетьмана. До певного часу Мазепа був змушений підкорятися Петру І, наприклад, посилати козаків на тяжкі роботи по будівництву укріплень за межі України. Але в гетьмана було й таємне життя: весь час Мазепа шукав слушної нагоди, щоб розірвати цей нерівний союз з Росією. Письменник створив своєрідний полемічний твір, підносячи Мазепу як національного героя. А опонентами Лепкого в цій полеміці були радянські історики, які звично паплюжили бунтівного гетьмана.

Центральною фігурою тетралогії є сам Мазепа та протиставлений йому Кочубей зі своїм приятелем і однодумцем Іскрою. Кочуб ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Ліна Костенко добивається виразності в зображенні історичних осіб у романі "Маруся Чурай" двома шляхами. Вона використовує оцінку їх характерів та дій, яку дає їм народ у піснях та думах, і показує людей у конкретну мить життя, одночасно розповідаючи читачеві про їх подальшу долю. Історична й біографічна точність не заважає робити узагальнення, висновки, що мають філософську основу і ґрунтуються на пильному вивченні української історії.

Живими й повнокровними постають перед нами козацькі лідери тих часів. Ось мудрий і добрий воїн Пушкар, що десять років був полковником козацького війська. Він звик до шаблі й коня, а не до дипломатичних хитрощів, у чому щиро зізнається:

Воно, скажу вам, легше, як на мене,

діла у битвах шаблею рішать.

Палкий, нестримний у відстоюванні справедливості Лесько Черкес, що кидається із шаблею рятувати Марусю від тортур. Ліна Костенко додає "історичну довідку", і ще зрозумілішим нам стає цей козак:

Лесько утне ще й штуку не одну.

Він потім стане побратимом Разіна —

Леськом Хромим загине на Дону.

Мало що відомо про Якова Остряницю, "першого гетьмана після Павлюка". Мужність і політичну мудрість він проявив, коли виступив проти реєстровців, відважно боровся проти польських завойовників. Народ любив свого ватажка.

Син Остряниці, Іван, у сцені суду грає важливу роль. Саме він стає на захист Марусі, глибоко розуміючи, що є для України ця дівчина:

Я, може, божевільним тут здаюся ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт