15:09 «Вишневий сад» О. П. Чехова |
| Свою п’єсу «Вишневий сад» сам О. П. Чехов називав комедією. Але адже п’єса-те смутна!.. Так у чому ж справа? Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені й герої – Раневськая, Гаїв, Аня й Варячи – їм не на що жити, не на що сподіватися. Пропонований Лопахиным вихід для них неможливий. Усе для них симвалізує минуле, якусь давнє, прекрасне життя, коли все було легко й просто, навіть уміли сушити вишню й вазами відправляти в Моськву… Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, спосіб готування вишні забутий… Постійне неблагополуччя відчувається за всіма словами й учинками героїв… І навіть надії на майбутнє, висловлені одним із самих діяльних героїв Лопахи-Ным, непереконливі. Непереконливі й слова Пети Трофимова: «Росія – наш сад», «треба працювати». Адже сам Трофимов – вічний студент, що ніяк не може приступитися до якої-небудь серйозної діяльності. Неблагополуччя й у тім, як розвиваються відносини між героями (Лопахин і Варячи люблять один одного, так чомусь не стварюють сім’ю), і в їхніх розмовах. Кожний говарить про те, що його цікавить у цей момент, і не слухає інших. Героям Чехова властива трагічна «глухота», тому в діалогах змішується важливе й дрібне, трагічне й дурне. Адже в «Вишневаму саду», як і в житті, перемішані обставини трагічні, драматичні й комічні. Ськрізь видний розлад, навіть у тім, що слуги повадяться, як добродії. Фірс говарить, порівнюючи минуле й сьогодення, що «всі враздробь». Характерно й те, що його забувають у маєтку… А як симваличен – «звук струни, що лопнула,»! Якщо натягнута струна – готовність, рішучість, дієвість, то струна, що лопнула, – кінець. Правда, є ще неясна надія, адже повезло ж сусідньому поміщикові Симеонову-Пищику: він не краще інших, а в нього те глину знайшли, то пройшла залізниця… Життя трагична, непередбачена й смішна – про цьому й говарить Чехов у сваїх п’єсах. І тому так важко визначити їхній жанр – адже автор одночасно показує всі сторони нашого життя…«Вишневий сад» О. П. Чехова |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |