На перший погляд, оповідання Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало» сприймається як певна казка про скривдженого гордого коня, який смиренно вибачає цю кривду людям і з «винуватою довірливістю» повертається до них після стихійної втечі.
Може, кінь уже й заспокоївся, але моє серце, розтривожене душевними злетами і падіннями Шептала, не зможе заспокоїтися ще довго. Ні, це зовсім не казка з мирним закінченням. Це — оповідь-символ, де за алегорією криється спотворене обличчя цілого прошарку моїх співвітчизників. Під тиском суспільних обставин вони виробили захисну ідею життя: «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі цільнім, аніж бути скореним насправжки».
Але чи не лукавлять вони, кажучи «до часу»,; «прикинутися скореним, лишившись в душі вільним»? Письменник через поведінку коня Шептала доводить, що, хоч у душі вони і відчувають свою винятковість, але «владна Степанова рука» примушує їх не зважати на «п'янкий дух забутої волі, що просочився крізь сотні поколінь». Ні усвідомлення своєї «чистої, прекрасної білизни», ні глибокий розумщо дається тільки «білим коням», ні відважна одчайдушність, ні тріумф об'єднаної з природою душі на свободі — ніщо не в змозі подолати гірку правду життя приниженої особистості: «А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким», просунувши «голову між двох жердин загороді» і задрімавши після «нерозумної блуканини».
І ми розум ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

В українській літературі першої половини XIX ст. з'являється низка байкарів: П. Гулак-Артемовський (1790-1865), О. П. Руданський (1784-1851), Л. І. Боровиковський (1806—1889), Є. П. Гребінка (1812-1848) та інші. Найвизначнішими серед них були Гулак-Артемовський і Гребінка.
У творчій спадщині Гулака-Артемовського найбільш цінними є байки, які поділяються на дві групи: байки-казки на громадські і побутові теми («Пан та Собака», «Солопій і Хівря», «Тюхтій і Чванько» та ін.) і байки-приказки, які стисло зображують невеличку подію («Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров'я» тощо).
Найвизначнішою серед творів Гулака-Артемовського є байка «Пан та Собака». Вона правдиво змальовує життя кріпаків та їх взаємини з панами.
В образі Рябка автор змальовує беззахисне селянство, життя якого цілком залежало від волі пана. Рябко ретельно виконує свої обов'язки, сподіваючись заслужити панську ласку. Першу ніч він зовсім не спить, стереже хазяйське добро, але замість подяки одержує різки, бо, програвшись у карти, Пан не міг заснути цієї ночі і в своєму безсонні звинувачує Рябка. Боячись потривожити панську особу, Рябко на другу ніч «забрався в скирту спать». У той час москалі, тобто солдати («а їх було чимало на селі»), обікрали комору.
За наказом Пана його посіпаки люто катують «винного». Тільки тепер Рябко усвідомлює свою цілковиту залежність від сваволі жорстокого і невдячного самодура-пана і приходить до висновку, що дурним панам не догодиш.

Той дурен ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Остап Вишня прийшов у літературу цілком зрілою і сформованою людиною, коли йому було вже за тридцять. 1922 рік став роком його могутнього і стрімкого злету в українській гумористиці.
Багатющий творчий досвід світової сатири й гумористики переконливо засвідчує, що живучими, вічними стають лише ті твори, творці яких, окрім літературного таланту, уміють бачити, уміють помічати те, чого не бачать і не помічають інші. Остап Вишня володів цим даром — він дивився глибоко, дивився далеко. Найхарактернішою його рисою як письменника було те, що він, за словами М. Рильського, органічно поєднував у своїй творчості «новий соціалістичний зміст з глибоким національним характером». Він прийняв Радянську владу і щиро сподівався, що на рідній йому землі, де люди стали господарями своєї долі, будівниками першого у світі соціалістичного суспільства, нарешті починається світле і чудесне життя.
У своїх дотепних і завжди розумних фейлетонах літератор-гуморист підносив важливі питання сучасного йому громадського і політичного життя, спрямовував вістря сміху проти організаторів і натхненників антирадянських походів і блоків.
Остап Вишня був завжди нещадний і непримиренний, коли бачив порушників порядків, законів, етики і моралі. Він суворо висміював і суворо засуджував усе погане, що заважало будівництву світлого майбутнього його рідного народу. Мабуть, краще за все свою творчу програму окреслив сам письменник. Ф. Маківчук у своїй статті, присвяченій творчості Остапа Вишні, згадував, що в ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Любов Остапа Вишні до всього живого, до світу природи є незаперечною ознакою його натури. Тож рибалити і полювати він ходив скоріше для того, щоб назбирати якнайбільше смішних історій, щоб побути в колі друзів. Ну як не усміхнутись, прочитавши слова з його відомого твору, що належить до циклу «Мисливських усмішок»: «Дик качка любить убиватись тихими-тихими вечорами...» Здається що качки самі шукають на «зорці» вранці і вечері пострілу досвідченого мисливця. Але, як правило, він запізнюється і прибуває до озера тоді, коли «качки «повиключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...»
Увечері десь на стіжкові сіна «плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань», а качка часто купується на базарі, бо не завжди так буває, що «Бах! - і в торбу». А коли дружина здогадується, що «дика качка» виявилась куркою з перерізаним горлом, головне зуміти відповісти, що вона «летіла, побачила, що націлився, виходу не було, взяла й... зарізалась...»
Ще більш екзотичні способи полювання, ніж на качок, існують на бенгальського тигра. Письменник докладно описує шлях в Індію, де між річками Брамапутрою і Гангом водяться найбільші в світі королівські тигри І хоча їхати туди далеко, а полювання небезпечне і клопітне, знаходяться сміливці, які здійснюють заради чудесної смугастої і м якої шкури а також чудодійних кігтів, порошок з яких додає відваги, цю подорож. Частіше ж вона відбувається уві с ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Заробляючи свого часу на прожиття репетиторством у панських маєтках, Винниченко набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Коростенка. Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю. Панок Коростенко ладен зі шкури вилізти, аби тільки співрозмовник повірив ;у його прогресивність. Водночас він час від часу короткими фразами перемовляється з довіреним лакеєм Грегуаром: «Нічого з села не чути?», «У випадку чого-небудь... дать мені звістку». На подіях у селі зосереджується вся внутрішня увага дволикого балакуна та його оточення, тому ніяких вагань у сприйманні весільної юрби ні в кого з них не виникає. Замість «гілля з червоними хустками і стьожками» побачено «флаги», крики й помахи рук збуджених селян підтверджують нав'язливу думку, що увесь час крутиться в голові панка: «Збираються громить мене дядьки... І приходиться буть насторожі». Умить спадає ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі... Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття й емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи в певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачаровують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум'я згасне, маємо вірогідність, що тепло його зігріватиме нас усе життя.
Твір «Момент» Володимира Винниченка — новатора в українській прозі і драматургії — відбиває той відрізок часу, який неможливо забути. Зовнішні події, близькі для колишнього політв'язня В. Винниченка, стають лише фунтом, на якому розквітає вразлива квітка кохання-щастя.
Імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний герой твору, який мав негайно перетнути кордон Найліпший час для задуманого — темна ніч, але він не має вибору, і тому «можуть убити» Ще одна незвичайність — перетнути кордон він мусить разом із, як виявилось потім, «знайомою у минулому житті» незнайомкою-Екстремальність ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття оточуючого середовища на емоційному рівні, стан героя — спокійний, врівноважений, ненапружений, немов затишшя перед гроз ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Повість В. Близнеця "Женя і Синько", що вийшла 1974 року, одразу ж стала помітним творчим явищем в українському письменстві. Її можна назвати і казковою реальністю, і реальною казкою, оскільки в ній переплелись розповідь про сучасних дітей великого міста з фантастичними елементами (на зразок шведської казки А. Ліндгрен про Карлсона). У повісті фантазійним витвором дівчинки Жені є кумедний чортик Синько. Чим більше ми з ним знайомимося, тим глибше розуміємо, що він уособлює собою національну мудрість життя, наступність і зв'язок поколінь та вічні загальнолюдські істини. Саме розмови із Синьком виявляють усі найтонші відтінки характеру Жені.
Вона - звичайна дочка пересічних батьків. Навчається в київській школі і проводить вільний час у такому ж, як тисячі інших, міському дворі. Це - зовні. А от внутрішній світ цієї поетичної дівчинки далеко не звичайний. Він кришталево-романтичний, замріяний, наївно-піднесений. Чи не тому вчителька у доповідній записці пише, що "характер у дівчини нелегкий"? Та як на мене, "нелегким" він може задаватися людям, що не здатні розуміти уявну побудову Женею "гібридного" моста, який поєднав би Київ з рідним селом її батьків. Таким би людям здалася дивного дружба щирої дівчинки з професором біології Гай-Бичковським, який вселяє у Женю віру в себе. Дівчинка глибоко відчуває нерозривний зв'язок з природою, вміє бачити й розуміти її красу, тому підтримка професора так їй необхідна: "Вірю, Євгеніє, що цей поклик душі не ослабне у вас..."
Ми відчу ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Василь Барка — це, звичайно, передусім поет, представник елітної модерної поезії з ідеалістично-містичним світоглядом. Він був одним з тих поетів, які значно розширили стильові горизонти української літератури. Але український читач перш за все знає його як прозаїка, автора роману «Жовтий князь». До речі, всі критики констатують, що у своїх романах «Рай», «Жовтий князь» та інших Василь Барка, якщо молена так сказати, більш «матеріальний», бо звертається до реальних сторінок історії рідної землі, пише про те, що болить особисто йому.
Голодомор 33 року — одна з найстрашніших сторінок історії українського народу. Це історія геноциду проти квітучої нації, що жила на родючій землі. Тоді, у ті роки, весь хліб, який виростили українські селяни, з України було вивезено, і тисячі людей пухли та вмирали з голоду, втрачаючи своїх дітей. Страшнішого, здається, у світі бути просто не може! У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. Як він згадував, на Кубані в ті роки вимерла третина населення, та й його самого зачепив голод. Ось як згадує про це письменник: «Я мав на тілі щось 12 ран. Рани йшли по лініях кровоносних сосудів, із них сочилася брунатна рідина. Ноги вже репалися, і така слизиста поверхня теж сочилася. Ноги пухли, і я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, тем, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії була жахлива... то щось таке, що спалювало всю істоту, і, може, тому, що я це ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Щоб навчитися цiнувати людську мудрiсть, виховати у собi вiру в незнищеннiсть духовних почуттiв нашого народу, варто звернутися до неординарної постатi в нашiй лiтературi - Iвана Багряного та його творчостi, зокрема до роману "Тигролови". Трапляється, що часом епоха не цiнує генiїв за життя. Якась жорстока закономiрнiсть: час нищить генiя невблаганними вироками, а коли збагне, що сам вiн i його доробок - безсмертнi, схиляється у пошанi й каяттi.
Iван Багряний... Вiн повернувся до нас, до нашої України. Серце не спопелилось, хоч згорiв не вiн один. Скiльки українцiв вiддали життя заради того, щоб не зректися своєї любовi, своєї журби! Україна пам'ятає своїх синiв, береже згiрклу пам'ять про них у своєму серцi, з присмаком туги i ганьби. Сьогоднi до нашого народу повертаються iмена тих, хто пройшов довгий шлях вiд забуття до безсмертя. Тих, хто вiтром негод вiднесений був далеко за межi України, а в думках, у вiршах висловлювали незгасне бажання повернутись на рiдну землю:

I нинi молимось, щоб знявся буревiй,
Щоб хоч дiтей привiв
до рiдних зiр i мрiй,
Щоб хоч дiтей привiв
до рiдного порога.

Так, I. Багряний усе життя бiг над прiрвою з вiрою в людину. Вiн поспiшав, боровся завзято, знесилювався, запалювався гнiвом, вiрив у трiумф людської гiдностi, адже з юнацьких лiт заповiв собi бути тiльки Людиною. Повернувся до нас IванБагряний збiрником "Тигролови" 1991 року. I як не дивно, але однойменний роман став настiльною книгою нiмецьких дiтей, бо ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Історична тема в нашій літературі - це незабутні сторінки української історії. Письменники України у різні часи і епохи оспівували історичні події, їх героїв - мужніх українських ватажків.
У романі І. Багряного "Тигролови" реалістично описано події часів сталінщини, бо самому письменникові довелося пережити і насильницьку колективізацію, і голодомор, і репресії. Письменникові поталанило - він вирвався із сталінського пекла, опинився в еміграції. І. Багряний вважав своїм обов'язком розповісти всьому світові правду про цей час.
Роман багато в чому є автобіографічним. У ньому розповідається про долю ліричного героя, який перемагає сталінську систему. Пригоди головного героя Григорія Многогрішного - від втечі з "ешелону смерті", що мчав до ГУЛАГу, до життя в українській родині Сірків - це правдиве зображення жахливих буднів ув'язнених у сталінських концтаборах, на засланні, тяжкого життя українців на Далекому Сході.
Письменник показує, як "енкаведисти" знущалися з патріотів, які любили свій край, свій народ, його волелюбний дух, які самі були людьми мужніми і волелюбними. Особливо вражає своєю злою силою майор НКВС Медвин - беріївський кат, який не одному українському патріотові "вправляв мозки". Цей майор-садист виламував ребра, вивертав суглоби, морив голодом, аби лише назвали його "справжнім чекістом".
Але там, у тайзі, Григорій зустрів також щирих і мужніх своїх земляків-українців - родину тигроловів Сірків. Колись ця родина втекла від злиднів і збудувала собі ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

У добу високого технічного прогресу ми все частіше зустрічаємося з фактами жорстокого і свавільного втручання людини в навколишнє середовище. Тому вкрай важливо кожному усвідомити, що ставлення суспільства до природи визначає життя майбутніх поколінь.
Написані понад півстоліття тому, поезії Б.-І. Антонича й сьогодні змушують задуматися над філософськими проблемами співіснування людини і природи. Поет переконаний, що людина — плоть від плоті природи, вічної, мінливої, неперевершеної у своїй мудрості і красі. Так, у збірці віршів «Зелена Євангелія» чимало рядків, у яких поет порівнює себе з тваринами і рослинами рідного краю. Б.-І. Антонич змальовує природу й людину в єдності, взаємозалежності. У минулому і в сучасному автор бачить себе і весь рід людський як маленький атом землі, природи:

Овес, метелики і присяги коханців.
Весна закрутить хмільно веретена травня.
Лисиці, куни і дівчата вранці
виходять мити очі в буйнолозих плавнях.

Ще в першій збірці поезій «Привітання життя» Б.-І. Антонич проголосив суть свого світорозуміння: «Я — закоханий в життя поганин». І не зраджував цьому ніколи. Поет творить власну філософію. її найважливіші поняття — сонце, буяння життя. Б.-І. Антонич спостережливим поглядом художника помічає найдрібніші деталі, найменші штрихи у вічній мінливості природи, намагається збагнути їхню сутність. Так само хвилює його питання про місце людини в незмінному колообігу, всього земного, про її пракорені.

Вернувся я, де ві ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

У сучасній українській постмодерній літературі можна назвати кількох авторів, що не тільки пишуть для "втаємничених", але й здобули прихильність значної читацької аудиторії як в Україні, так і за її межами. У цьому ряду буде й ім'я Юрія Андруховича, відомого поета, прозаїка, есеїста, без перебільшення сучасного класика. Він розпочав свою діяльність у складі поетичного гуртка "Бу-ба-бу", назва якого розшифровується як абревіація слів "бурлеск", "балаган" і "буфонада". У 1985 році побачила світ поетична збірка Юрія Андруховича "Небо і площі", а в 1989 - "Середмістя". Наступна збірка поезій виходить у 1990 році під назвою "Екзотичні птахи і рослини". Почавши як поет, Юрій Андрухович згодом звернувся до такого епічного жанру, як роман. Він автор своєрідної трилогії: "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993), "Перверзія" (1996). Крім оригінального авторського погляду на світ і людей, їх об'єднує коло піднятих проблем і спільні герої.
Творчість Юрія Андруховича - найяскравіший прояв постмодернізму в українській літературі. Як і західні письменники-постмодерністи, у своїх романах він широко використовує інтертекстуальність, так званий "текст у тексті". Автор "прочитує" традиційні образи та сюжети, твори попередників, своєрідно переосмислюючи їх. Герої його романів живуть у світі, просякнутому культурними реаліями. Так, персонажі "Рекреацій" порівнюються з письменниками "розстріляного відродження", а сюжет роману "Перверзія" з постійними блуканнями головного героя навіяно епічними ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Происходит от греческого слова azoos - безжизненный, по-латыни Nitrogenium. Химический знак элемента - N. Азот - химический элемент V группы периодической системы Менделеева, порядковый номер 7, относительная атомная масса 14,0067; бесцветный газ, не имеющий запаха и вкуса.

Историческая справка.
Соединения азота - селитра, азотная кислота, аммиак - были известны задолго до получения азота в свободном состоянии. В 1772 г. Д. Резерфорд, сжигая фосфор и другие вещества в стеклянном колоколе, показал, что остающийся после сгорания газ, названный им "удушливым воздухом”, не поддерживает дыхания и горения. В 1787 г. А. Лавуазье установил, что "жизненный” и "удушливый” газы, входящие в состав воздуха, это простые вещества, и предложил название "азот”. В 1784 г. Г. Кавендиш показал, что азот входит в состав селитры; отсюда и происходит латинское название азота (от позднелатинского nitrum - селитра и греческого gennao - рождаю, произвожу), предложенное в 1790 году Ж. А. Шапталем. К началу ХIX в. были выяснены химическая инертность азота в свободном состоянии и исключительная роль его в соединениях с другими элементами в качестве связанного азота.

Распространенность в природе.
Азот - один из самых распространенных элементов на Земле, причем основная его масса (около 4*1015 т.)сосредоточена в свободном состоянии в атмосфере. В воздухе свободный азот (в виде молекул N2 ) составляет 78,09% по объему ( или 75,6% по массе ), не считая незначительных примесей его в ви ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Менделєєв Дмитро Іванович (1834-1907), російський хімік, різнобічний учений, педагог. Найзначніше відкриття – у 1869 році відкрив періодичний закон хімічних елементів (основний закон природознавства). Член багатьох акаде¬мій наук і наукових товариств. Один із засновників Російського фізико-хімічного товариства (1868 р.). У його честь названий елемент № 101 - менделевій. Академія Наук СРСР заснувала (1962 р.) премію і Золоту медаль ім. Д. І. Менделєєва за кращі роботи з хімії і хімічної технології. Народився Дмитро Менделєєв у 1834 році в Тобольську, батько його був директором Тобольської гімназії.
Маленький скляний завод, яким володіла сім’я, теж не приносив великого доходу. І все-таки, коли він згорів, це було великим ударом для Менделєєва.
З 1850 р. навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького педагогічного інституту.
У 1855 р. закінчив його з золотою медаллю і був направлений учителем гімназії спочатку в Сімферополь, а потім в Одесу. По 1856 р. - учитель гімназії при Рішельєвському ліцеї в Одесі.
У 1856 р. Дмитро Менделєєв відправився у Петербург і захистив магістерську дисертацію за темою "Про питомі об'єми", після чого на початку 1857 р. був прийнятий приват-доцентом з кафедри хімії в Петербурзький університет. 1859 - 1861 р. він перебував у науковому відрядженні у Німеччині, у Гейдельберзькому університеті. У 1860 р. Менделєєв взяв участь у роботі першого міжнародного хімічного конгресу в Карлсруе.
У 1859-1861 р. знаходився в науковому ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Дмитро Іванович Менделєєв народився в лютому 1834 р. у місті Тобольську, у родині директора місцевої гімназії. З 1850 р. навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького педагогічного інституту. У 1855 р. закінчив його з золотою медаллю і був направлений учителем гімназії спочатку в Сімферополь, а потім в Одесу. У 1856 р. Дмитро Менделєєв відправився у Петербург і захистив магістерську дисертацію за темою "Про питомі об'єми", після чого на початку 1857 р. був прийнятий приват-доцентом з кафедри хімії в Петербурзький університет. 1859 - 1861 р. він перебував у науковому відрядженні у Німеччині, у Гейдельберзькому університеті. У 1860 р. Менделєєв взяв участь у роботі першого міжнародного хімічного конгресу в Карлсрує.
У 1861 р. Менделєєв написав перший у Росії підручник з органічної хімії. Навесні 1862 р. підручник був визнаний гідним повної Демидівської премії. У 1863 р. він отримав місце професора у Петербурзькому технологічному інституті, а в 1866 р. - у Петербурзькому університеті, де читав лекції з органічної, неорганічної і технічної хімії. У 1865 р. Менделєєв захистив докторську дисертацію за темою "Про сполуки спирту з водою".
У 1867 р. Менделєєв перейшов у Петербурзький університет на посаду професора хімії і повинен був читати лекції з неорганічної хімії. Однак, на його думку, ні в Росії, ні за рубежем не було курсу загальної хімії, який можна було б рекомендувати студентам. Дмитро Іванович вирішив написати його сам.
Ця робота одержала назву "Ос ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Крокодилы, наряду с птицами, — единственные выжившие представители подкласса архозавров (Archosauria). Современные крокодилы являются остатками большой (до 20 семейств) группы крокодиловых, в позднем триасе произошедшей от текодонтов; большинство из них вымерло к началу кайнозоя. То, что крокодилы практически в неизменном виде дожили до наших дней, объясняется средой их обитания — населяя пресные водоёмы тропиков и субтропиков, крокодилы живут в местах, которые по сути мало изменились с древнейших времён. Крокодилы занимают особое положение среди пресмыкающихся, будучи ближе к динозаврам и современным птицам, чем к другим рептилиям; ряд особенностей их организации позволяет считать их самыми высокоорганизованными из пресмыкающихся. Эволюция крокодилов шла в направлении наибольшего приспособления к водному образу жизни и хищничеству.
Биология
Длина большинства крокодилов 2—5 м. Их внешность демонстрирует адаптацию к обитанию в водной среде: голова плоская, с длинным рылом; туловище приплюснутое; хвост мощный, сжатый с боков; ноги довольно короткие. На передних конечностях — 5 пальцев, на задних — 4 (нет мизинца), соединённых перепонкой. Глаза с вертикально-щелевидным зрачком расположены очень высоко; ноздри и ушные отверстия под водой закрываются подвижными клапанами. Кожа крокодилов покрыта прямоугольными роговыми щитками, которые на спине и животе располагаются правильными рядами. Под спинными и реже под брюшными щитками развиваются костные пластины (остеодермы), обр ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Тело у бегемота очень массивное, громоздкое и непокрытое шерстью. Серо-чёрная кожа, очень толстая и покрытая складками, вокруг глаз и ушей переходит в розовый цвет.
Высота в плечах у взрослого бегемота составляет 1,5 м, а длина достигает 4,5 м, из которых 50 см выпадают на приплюснутый хвост. Бегемот весит от 2700 до 4500 кг, конкурируя с носорогами за звание второго по массе наземного животного после слона. Бегемоты также умеют быстро бегать и в определённых ситуациях могут развивать скорость до 48 км/ч.
Голова бегемота очень крупная, широкая и плоская, а её вес составляет 450 кг. Уши, глаза и ноздри настолько выделяются над общей поверхностью морды, что могут оставаться над водой, когда бегемот в неё погружается. У бегемотов 44 зуба. Нижние резцы, как у большинства свиней, расположены почти горизонтально и образуют огромные бивни. Они оттачиваются верхними угловыми зубами и представляют собой опасное оружие. Рот может открываться на 120 см. Сила укуса составляет более 500 кг.

Распространение
Череп бегемота ещё во времена, когда начались записи первых исторических хроник, бегемот населял весь африканский континент к югу от Сахары, а также берега Нила, северо-западную Африку и Месопотамию, откуда он изчез 3500 лет назад. В долине реки Иордан он встречался ещё в библейские времена. Сегодня он живёт только в отдельных ареалах Африки к югу от Сахары. Он обитает прежде всего в медленных и мелких проточных водоёмах с песчаными берегами, в которых температура во ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

ВЕРБЛЮДЫ (Camelus), род млекопитающих семейства верблюдовых (Camelidae) отряда парнокопытных (Artiodactyla). Представители почти исчезнувшей группы копытных, которая некогда была широко распространена по всему миру, кроме Австралии. Ближайшие родственники верблюдов – южноамериканские лама, альпака, гуанако и викунья. В настоящее время род представлен двумя одомашненными видами: одногорбым верблюдом, или дромедаром (C. dromedarius), и двугорбым верблюдом, или бактрианом (C. bactrianus). Их используют как вьючных и верховых животных. Дромедар достигает высоты 1,8 м в холке и 2,1 м в верхней точке горба. У бактриана ноги короче, и он массивнее. Верблюд в среднем может нести груз ок. 180 кг. Верблюжий караван идет со скоростью ок. 5 км/ч и в день преодолевает порядка 50 км. Дромедар значительно резвее бактриана. С одним седоком на спине он может весь день поддерживать скорость 16 км/ч, а рекорд для него составляет 240 км за 11 ч. Горбы верблюдов состоят из жировой ткани и не поддерживаются какими-либо скелетными элементами. Когда животное сыто и здорово, горб высокий и крепкий; если верблюд истощен или болен, горб становится дряблым и может почти исчезнуть (когда запас жира исчерпан). У верблюда длинная шея, что дает ему возможность доставать до травы и других низкорослых растений, составляющих его пищу. Тело покрыто мохнатой шерстью, которая зимой и в холодных районах становится длинной и густеет. Ноздри щелевидные, заросшие внутри волосами, и могут почти полностью ими закрывать ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

ПАНДЫ, общее название двух видов азиатских млекопитающих отряда хищных, несколько похожих друг на друга внешне и по образу жизни, но относящихся к разным семействам.

Большая панда, или бамбуковый медведь (Ailuropoda melanoleuca), достигает длины 1,5 м, не считая хвоста (еще 12,5 см), и массы 160 кг. У зверя очень характерный узор: черные или темно-бурые уши, «очки» вокруг глаз, мочка носа, губы и конечности, включая плечевой «хомут», а остальное тело белое, иногда с рыжеватым отливом. Этот вид встречается в китайских провинциях Сычуань, Ганьсу и Шэньси, где живет в густых зарослях бамбука среди хвойных лесов на краю Тибетского нагорья. Обычно наблюдается на высотах 2700–3900 м над у.м., хотя зимой иногда спускается до 800 м над у.м.
Питается большая панда почти исключительно бамбуком, временами включая в рацион другие растения, например ирисы и шафран, и даже мелких млекопитающих типа грызунов. Обычно зверь кормится в сидячем положении 10–12 ч в сутки, придерживая побеги бамбука «предбольшим» и первыми двумя пальцами передних лап, обдирая с растений зубами жесткий наружный слой, а затем медленно пережевывая очищенный стебель. «Предбольшой палец» – как бы шестой в кисти – не гомологичен остальным, а образован выростом одной из костей запястья (лучевой сезамовидной).
Спариваются большие панды весной. Беременность длится примерно 5 месяцев, и на свет появляется до трех детенышей, но обычно вырастает только один. Продолжительность беременности варьирует, вероятно, ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

ЖИРАФ (Giraffa camelopardalis) – самое высокое из современных животных. Млекопитающее отряда парнокопытных, распространенное в Африке южнее Сахары, где вид обычно населяет саванны с редко стоящими деревьями и кустарниками.

Размеры.
Жираф – четвертое по величине наземное животное; крупнее жирафа только слон, бегемот и носорог. Самые крупные самцы достигают высоты 5,9 м до макушки и 3,7 м в холке при массе ок. 2 т (средние показатели примерно 5,2 м, 3 м и ок. 1 т). Самки в среднем мельче: примерно 4,4 м до макушки, 2,7 м в холке и массой 600 кг. Хвост жирафа, длиной приблизительно 1 м, оканчивается кисточкой черных волос.

Шерстный покров.
Шкура жирафа густо покрыта мелкими и крупными пятнами от коричневого до почти черного цвета, которые разделены узкими желтоватыми или белесыми промежутками. Форма пятен неправильная, с ровными или зубчатыми краями, но на теле каждой отдельной особи, как правило, однотипная. На шее растет жесткая темно-бурая грива высотой примерно 12 см.

Скелет шеи.
Хотя шея жирафа превышает 1,5 м в длину, шейных позвонков всего семь, как и у большинства других млекопитающих, включая человека. Однако каждый шейный позвонок сильно удлинен; кроме того, первый грудной (следующий за шейными) позвонок также видоизменен и очень похож на шейный.

Кровяное давление.
Чтобы кровь из сердца поступала вверх, к головному мозгу, требуется высокое кровяное давление. Когда голова животного поднята, это давление на уровне головного ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Дельфины, дельфиновые (лат. Delphinidae) — семейство млекопитающих из отряда китообразных, подотряда зубастых китов (Denticete).

Дельфины встречаются во многих морях и океанах мира, в том числе в Черном море.
Живут дельфины до 75 лет, чаще около 50-ти, в неволе обычно около 30-ти. С помощью своих 88 зубов черноморский дельфин съедает около 30 кг. рыбы в день, масса дельфинов - до 500 кг. Температура тела дельфина - такая же как у человека 36,6 градуса. Период беременности дельфинов около 12 месяцев. Самка дельфина обычно приносит одного детёныша в 50-60 см длиной и некоторое время заботливо его охраняет.
При упоминании дельфина с большей вероятностью человек представит себе вид Афалина (Tursiops truncatus). Отчасти своей популярностью афалины обязаны многочисленным упоминаниям в кинематографе и художественной литературе и высокой способностью к обучению.
Дельфины - это не рыбы, а млекопитающие - выкармливают детенышей молоком и дышат не жабрами, а легкими. Время от времени им нужно выныривать из воды, чтобы вдохнуть. Ныряют они обычно не дольше чем на 1-3 минуты, но могут оставаться под водой и по 10 минут, погружаясь в глубину на десятки метров.

Кожа дельфинов
Кожные покровы дельфинов - чудо природы, они способны гасить завихрения воды у поверхности быстро плывущего тела, снижающие скорость движения - у дельфинов учились конструкторы подводных лодок, создавая искусственные шкуры для субмарин. А ощущение кожи дельфина на ощупь - совсем необычно ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Волк, серый волк, обыкновенный волк (лат. Canis lupus) — хищное млекопитающее семейства псовых. Вместе с койотом (Canis latrans) и шакалом (Canis aureus) составляет небольшой род волков (Canis). Кроме того, как показывают результаты последовательности ДНК и изучения дрейфа генов, является прямым предком домашней собаки, которая обычно рассматривается как подвид волка (C.l.familiaris). Волк — наиболее крупное животное в своём семействе: длина его тела (с хвостом) может достигать 160 см, высота в холке до 90 см; масса тела до 62 кг.
Когда-то волк имел гораздо большее распространение в Евразии и Северной Америке. В наше время его ареал и общая численность животных заметно уменьшились, главным образом в результате человеческой деятельности: изменения природных ландшафтов и массового истребления, урбанизации. Во многих регионах мира волк находится на грани полного исчезновения, хотя на севере материков его популяция всё ещё остаётся стабильной. Несмотря на то, что популяция волков продолжает уменьшаться, он до сих пор во многих местах является объектом охоты как представляющий потенциальную опасность для человека и домашнего скота, либо ради развлечения.
В качестве одного из ключевых хищников волки играют очень важную роль в балансе экосистем таких биомов, как леса умеренных широт, тайга, тундра, горные системы и степи. Всего выделяют примерно 32 подвида волка, различающихся размерами и оттенками меха. На территории Российской Федерации чаще всего встречаются обыкновенный ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Бразилія, Федеративна Республіка Бразилії — держава в Південній Америці. Загальна площа — 8,5 млн кв. км, населення — 172,8 млн чоловік (2000 р.), понад 95 % — бразильці. Міське населення складає 75,6 % (1991 р.). Більшість віруючих — католики. Бразилія — федерація в складі 26 штатів і 1 федерального (столичного) округу. Глава держави — президент. Президент обирається загальним голосуванням на 4-річний термін. Законодавчий орган — двопалатний національний конгрес. Складається із сенату (816 місць, по 3 депутати від кожного штату й округу обираються за мажоритарною системою на 8-річний термін, кожні три роки проводиться ротація третини сенату) і палати депутатів (513 місць, обираються на пропорційній системі на 4-річний термін). Судову владу представляє верховний федеральний трибунал, 11 суддів призначаються президентом довічно за згодою сенату. Державна мова — португальська.
Центр й південні частини Бразилії займає Бразильське плоскогір'я (найвища точка — г. Бандейра, 2890 м); на півночі — Амазонська низовина й відроги Гвіанського плоскогір'я. На крайньому півдні — Лаплатська низовина. Клімат змінюється з північного заходу на південний схід від екваторіального до субтропічного (середні температури січня від +23 до +29 °С, липня від +16 до +24 °С). Опадів — 3000 мм на заході Амазонської низовини, до 500 мм — на північному сході Бразильського плоскогір'я, 1200 мм на рік — на півдні. Головні ріки — Амазонка, Сан-Франсиску, Парана. На Амазонській низовині — вологі екваторіаль ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Аргентина, Аргентинська Республіка — держава на південному сході Південної Америки. Загальна площа — 2 766 890 кв. км. Площа суші — 2 736 690 кв. км, площа рік і озер — ЗО 200 кв. км. Населення 36,8 мли чоловік (2000 р.), понад 90 % — аргентинці. Міське населення понад 86 % (1990 р.). Офіційна мова — іспанська. Більшість віруючих — католики. Аргентина — федерація з 22 провінцій, Федерального столичного округу і національної території Вогняна Земля. Глава держави — президент (обирається на 4-річний термін). Законодавчий орган — двопалатний Національний конгрес. Складається із сенату (72 місця — раніше кожен законодавчий орган провінції делегував трьох членів у сенат, сьогодні триває реформа верхньої палати — третина її членів переобиратиметься кожні 2 роки на 6-річний термін) і палати депутатів (257 місць — половина депутатів переобирається кожні два роки на 4-річний термін).
Законодавча система грунтується на американській і західноєвропейській законодавчих системах. Верховний Суд складається з 9 суддів, що призначаються президентом зі схваленням сенату. Конституція Аргентини прийнята 1.05.1853 р., переглянута в серпні 1994 р.
Східна частина Аргентини рівнинна, на заході — Анди, на південному заході — Патагонське плоскогір'я. Клімат на півночі тропічний, південніше — субтропічний, на півдні помірний. Середні температури січня на півночі +28 °С, на півдні +10 °С, липня відповідно — 18 і 1 °С. Опадів від 100—300 мм на заході до 1400—1600 мм на рік на сході. Головні ріки ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Австралія (Australia, від лат. australis — південний) — материк у Південній півкулі, а також незалежна держава, офіційна назва якої — Австралійський Союз. До складу цієї держави, крім самого материка, входять острів Тасманія, а також Кокосові острови й острів Різдва в Індійському океані, острови Норфолк, Лорд-Хау й острови Кор&чового моря в Тихому океані, острови Херд і Мак-Доналд у приантарктичних водах. Материк омивається водами Тихого океану на сході. Індійського океану — на заході й півдні. Материк Австралія відділений Бассо-вою протокою завширшки 240 км від о. Тасманія на південному сході й Торресовою протокою завширшки 145 км від о. Нова Гвінея на північному сході. Австралія простягається на 3180 км із півночі на південь і на 4000 км зі сходу на захід, або від 10°4Г до 43*39' пд. ш. і від 113°9'до 153*39' сх. д. Це найменший материк: його загальна площа, включаючи о. Тасманію, складає 7686,85 тис. кв. км. Площа суші — 7617,93 тис. кв. км; площа рік і озер — 68 920 кв. км. Довжина берегової лінії — 36 700 км.
На півночі материка глибоко врізається в сушу затока Карпентарія, а на півдні — Велика Австралійська затока. Уздовж північно-східного узбережжя Австралії тягнеться Великий Бар'єрний риф. Австралія — найспекотніша частина суші Південної півкулі, у якій клімат приблизно на 2/3 пустельний і напівпустельний. Більша частина Австралії лежить у тропіках, північ — у субекваторіальних широтах, південний захід — у субтропіках. Середні температури липня — від 12 до 20 ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Нове природознавство

Паралельно з філософією природи розвивається нове природознавство, що реалізовує радикальну переоцінку старих традицій і передумов. Воно приносить ряд епохальних відкриттів, стає одним з найважливіших джерел нової філософії. Відкидаються пануючі в середні століття філософські і методологічні основи науки, і створюються нові. Схоластичне вчення про природу, вищий рівень якого був досягнутий паризькою і оксфордськими школами в XIV в., в єстві ніколи не переходило меж теоретичних спекуляцій. В протилежність цьому учені Ренесансу на перший план висувають досвід, дослідження природи, експериментальний метод досліджень. Видне місце завойовує математика, принцип математизації науки відповідає основним прогресивним тенденціям розвитку науки, наукового і філософського мислення.
Нові тенденції в науці одержали віддзеркалення в творчості Леонардо да Вінчі (1452-1519), Миколи Коперника (1473-1543), Іоганна Кеплера (1571-1630) і Галілео Галілея (1546-1642). Найважливішим полем бою, на якому відбувалася битва між новим і старим світом, між консервативними і прогресивними силами суспільства, релігією і наукою, була астрономія. Середньовічне релігійне навчання було засновано на уявленні про Землю як богом вибраної планета і про привілейоване положення людини у всесвіті. Геніальна ідея старогрецького астронома Аристарха була повністю забута (Аристарх з Самоса жив в III в. до н. э., грецький астроном і математик, виступив проти геоцентричного навчання, протиста ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Подвійні зірки — це дві (іноді зустрічається три і більш) зірки, що звертаються навкруги загального центру тяжкості. Існують різні подвійні зірки: бувають дві схожі зірки в парі, а бувають різні (як правило, це червоний гігант і білий карлик). Але, незалежно від їх типу, ці зірки найбільш добре піддаються вивченню: для них, на відміну від звичайних зірок, аналізуючи їх взаємодію можна з'ясувати майже всі параметри, включаючи масу, форму орбіт і навіть приблизно з'ясувати характеристики близько розміщених до них зірок. Як правило, ці зірки мають дещо витягнуту форму унаслідок взаємного тяжіння. Багато таких зірок відкрив і вивчив на початку нашого століття російський астроном З. Н. Блажко. Приблизно половина всіх зірок нашої Галактики належить до подвійних систем, так що подвійні зірки, що обертаються по орбітах одна навкруги іншої, явище вельми поширене.
Приналежність до подвійної системи дуже сильно впливає на все життя зірки, особливо коли напарники знаходяться близько один до одного. Потоки речовини, що спрямовуються від однієї зірки на іншу, приводять до драматичних спалахів, таким, як вибухи нових і найновіших зірок.
Подвійні зірки утримуються разом взаємним тяжінням. Обидві зірки подвійної системи обертаються по еліптичних орбітах навкруги деякої крапки, що лежить між ними і званої центром гравітації цих зірок. Це можна уявити собі як точки опори, якщо уявити зірки сидячими на дитячих гойдалках: кожна на своєму кінці дошки, встановленої на колоду. Чим далі зірки ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Ось вже більше двох століть проблема походження Сонячної системи хвилює видатних мислителів нашої планети. Цією проблемою займалася, починаючи від філософа Канта і математика Лапласа, плеяда астрономів і фізиків XIX і XX сторіч. Їй віддав дань наш чудовий співвітчизник, людина різносторонньо талановита, Отто Юлієвич Шмідт. Та все ж людство ще дуже далеко від її рішення. Які тільки таємниці не були вирвані у природи за ці минулі два сторіччя! За останні десятиріччя XX століття істотно яснішало питання про шляхи еволюції зірок. І хоча деталі дивного процесу народження зірки з газопилової туманності ще далеко не ясні, учені тепер чітко уявляють, що з нею відбувається протягом мільярдів років подальшої еволюції. На жаль, питання про походження і еволюцію планетної системи, що оточує наше Сонце, далеко не так ясне.
На перший погляд здається дивним і навіть парадоксальним, що астрономи змогли дізнатися про космічні об'єкти, вельми видалені і спостережувані з великими труднощами, набагато більше, ніж про планети і Сонце, які (по астрономічних масштабах, розуміє) знаходяться у нас "під боком". Проте в цьому немає нічого дивного. Річ у тому, що астрономи спостерігають величезну кількість зірок, що знаходяться на різних стадіях еволюції. Вивчаючи зірки в скупченнях, вони можуть чисто емпірично встановити, як залежить темп еволюції зірок від початкових умов, наприклад маси. Якби не було цього обширного емпіричного матеріалу, питання про еволюцію зірок було б предметом більш менш без ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Це ім'я відоме усім. Галілео Галілей (1564—1642) є основоположником експериментально-математичного методу дослідження природи, він сформулював найважливіші принципи механічного світу, які згодом стали фундаментом для побудови теорії тяжіння Ньютона.
Галілей народився в родині збіднілого дворянина в місті Пізі (недалеко від Флоренції). Він поглиблено вивчав точні науки і згодом став професором математики Падуанського університету. Через те що Галілей жваво цікавився астрономією, незабаром він розгорнув активну науково-дослідницьку діяльність, особливо в області астрономії й механіки.
Галілей, який сконструював і першим застосував телескоп для астрономічних спостережень, своїми відкриттями підтвердив теорії Коперника й ідеї Джордано Бруно. Якщо спиратися на історичні факти, то винахід телескопа приписується голландському оптикові Хансу Ліпперсгею. У 1609 р. Галілей довідався про винахід і виготовив власні інструменти, один із яких дав 30-кратне збільшення. Спостерігаючи за Місяцем, він виявив хребти й кратери (у його уявленні — «гори» і «моря»), роздивився тисячі й тисячі зір, які утворюють Молочний Шлях, побачив супутники Юпітера, розглянув плями на Сонці та ін. Завдяки відкриттю ним супутників Юпітера, запанувала істинність геліоцентричної теорії Коперника, яку спочатку Галілей вважав непереконливою. А явища, що спостерігаються на Місяці, який раніше уявлявся аналогічною до Земл ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Галактика, в перекладі з грецької мови – молоко. Назва нашої Галактики – Молочний Шлях, українська народна назва – Чумацький Шлях.

Галактика – це велика зоряна система що складається із зір, зоряних скупчень, пиловіх і газовіх туманностей, розсіяного газу і пилу. До нашої Галактики входять Сонце і сонячна система (планети). Вік Галактик понад 10 млрд. років. Залежно від розмірів у Галактиках міститься до 100 млрд. зір. Галактики спостерігаются у вигляді світлих туманних плям круглої, овальної або неправильної форми. За структурою розрізняють три типи Галактик: спіральні, еліптичні й неправильні, рідше бувають кільцеві. Галактики, що е джерелами радіовипромінювання, називаються радіогалактиками. В них відбуваються бурхливі процеси, які супроводяться викидами речовини. Сучасні телескопи дають змогу спостерігати Галактики на відстані до 3-4 млрд. світлових років. На більших віддалях (до 12 млрд. світлових років) спостерігаються зореподібні радіоджерела – квазари. Потужністю випромінювання вони перевершують найбільші за розміром Галактики. За хімічним складом квазари дуже близькі до газових туманностей. В них значний надлишок ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання порівняно зі звичайними зорями.

Зорі є джерелом променевої енергії, що створюєтся в їхніх надрах і випромінюється у космічний простір. Зорі складаються з сильно нагрітого іонізованого газу, стиснутого спільним гравітаційним притяжінням. При заглибленні в надра зорі тиск, густина і температура ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Венера - друга по відстані від Сонця і найближча до Землі планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 108 млн. км. Період обертання довкола нього - 225 доби. Під час нижніх з'єднань може наближатися до Землі до 40 млн. км, тобто ближче будь-якої іншої великої планети Сонячної системи. Синодичний період (від одного нижнього з'єднання до іншого) дорівнює 584 добі. Найкращі умови видимості Венери на періоди елонгацій, хоча кутова відстань Венери від Сонця не перевищує 48%, внаслідок чого її видно або після заходу Сонця (вечірня зірка), або незадовго до його сходу (ранкова зірка). Венера - саме яскраве світило на небі, після Сонця і Місяця.
Діаметр Венери - 12100 км (95% діаметра Землі), маса 81,5% маси Землі, тобто 4,9?10 24 кг, чи 1/408400 маси Сонця, середня щільність - 5,2 г/см 3, прискорення сили ваги на поверхні - 8,6 м/с 2 (90% земного). Період обертання Венери довго не вдавалося визначити через щільну атмосферу і хмарний шар, що огортають планету. Тільки за допомогою радіолокації було встановлено, що він дорівнює 243,2 добі, причому Венера обертається в зворотну сторону в порівнянні з Землею й іншими планетами. Нахил осі обертання Венери до площини її орбіти дорівнюють майже 90о, тобто північна і південна півкулі завжди висвітлюються Сонцем однаково.
Венера - найближча сусідка. Її розміри, маса і щільність порід близькі до земного. Разом з тим її магнітне поле майже ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Одним із найбільш важливих і складних в астрономії є вивчення будови й еволюції галактик. Починаючи з XVII століття, коли Галілей побачив у телескоп Молочний Шлях, найважливішою метою астрономів стало його вивчення. Лише в XIX ст. вдалося зрозуміти, що Молочний Шлях — єдина система, що містить у собі усі видимі зорі. На рівних правах з усіма входить до цієї системи наше Сонце, Земля й планети, причому розташовуються вони на її окраїні. Зоряну систему, яку ми називаємо Молочним Шляхом і бачимо зсередини, астрономи визначили як Галактику (грецьк. «галактикос» означає «молочний»). З початку XX ст. галактики стали предметом космогонічних досліджень, коли була встановлена їхня дійсна природа і виявилося, що це не туманності у вигляді хмар газу й пилу, а величезні світи зір, розташованих на дуже великих відстанях від нас.
Виявилося, що Галактика має досить правильну будову й форму, складається з диска, гало (від «круглий») і корони. Диск являє собою ніби два стулені краї тарілки і складає в діаметрі близько 100 тис. світлових років. Він утворений зорями, що усередині цього утворення рухаються по майже кругових орбітах навколо центру Галактики.
У гало зорі заповнюють ледь сплюснутий сферичний обшир і рухаються уздовж не кругових, а сильно витягнутих орбіт. Площини цих орбіт проходять через центр Галактики і за різними напрямками розподілені більш-менш рівномірно. Диск і оточуюче його гало занурені в корону. Радіуси диска й гало майже рівні за величиною. Радіус корони в багат ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Нерідко у щільні шари атмосфери потрапляє з космосу великі тверді частинки, які називають метеорними тілами. Рухаючись в атмосфері, частинка нагрівається внаслідок гальмування, і навколо неї утворюється обширна світна оболонка з розжарених газів. Від сильного опору повітря метеорне тіло нерідко розколюється і з гуркотом падає на Землю у вигляді осколків. Рештки метеорних тіл, що впали на Землю, називаються метеоритами.
Метеорне тіло невеликих розмірів іноді повністю випаровується в атмосфері Землі. Здебільшого його маса за час польоту дуже зменшується й до Землі долітають тільки рештки, які звичайно встигають охолонути, коли космічну швидкість погасив опір повітря. Іноді випадає навіть метеоритний дощ. Під час польоту метеорити обплавляються й покриваються чорною кірочкою. Один такий «чорний камінь» у Мецці вмурований у стіну храму і є предметом релігійного поклоніння.
Відомо три види метеоритів: кам'яні, залізні та залізо-кам'яні. Іноді метеорити знаходять через багато років після їхнього падіння. Особливо багато знайдено залізних метеоритів. В СРСР метеорит є власністю держави й підлягає здаванню у наукові заклади для вивчення. За вмістом радіоактивних елементів і свинцю визначають вік метеоритів. Він різний, а найстаріші метеорити мають вік 4,5 млрд. років.
Деякі дуже великі метеорити при великій швидкості падіння вибухають і утворюють метеоритні кратери, які нагадують місячні. Найбільший з виявлених кратерів знаходиться в Арізоні в США. Його діаметр 1200 м і г ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт