Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.

Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...

У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.

Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові д ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Старовинна мудрість говорить, що людина — творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя — це передусім вміння любити життя і людей. Щастя — це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше — це вміння віддавати всі свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.

У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних" вихованців, які вже встигли побувати на дні суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможне очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дали змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя. У наш час праця інтенсивно переростає у творчість.

Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально звучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди й виноград"). Автор впевнено говорить:



У щастя людського два рівних крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.



У цих нібито простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Мова! Ти нескінченна в своєму обсязі, як саме життя. Буйна, бурхлива, заворожуєш мене своєю мелодійністю, кличеш. І я, немов легкий метелик, лечу до тебе, як на вогонь свічки, у твої палкі, гарячі обійми — слова. Бо спочатку було саме слово.



І з нього з'явилась ти — мова. А я... я просто вже не можу від тебе нікуди відірватися, бо ти сильна. Більшої сили в світі не існує. А головне — ти частина мене самої. Ти моє серце, моя вируюча кров, яка доходить до кожної клітинки тіла мого. Ти всемогутня та всесильна, такою ти мені здаєшся, такою я тебе знаю.

Багато поетів та письменників висловили свою любов до рідної мови. Так, наприклад, геніальний Тарас Шевченко говорить нам, що мова — то є душа народу. Бо без мови народ не може існувати. Мова — не просто засіб спілкування, вона — незалежна істота. Вона жива...



Ну що б, здавалося, слова.

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує...



Панас Мирний так казав про свою рідну мову: "Мова — та ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього тіла".

Мова — то пісня, мова — то крик дитини, яка щойно народилася, мова — то є культура народу, його історія, традиції. Та людина, що не поважає мову свого народу, а з нею народ, не може викликати поваги до самої себе.

Мово моя! Ти виводиш мене з лабіринтів самотності і безбарвності життя широкою стежкою любові та тепл ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт

Духовний світ людини. Він глибокий, багатогранний, не пізнаний до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим змістовніше й прекрасніше її життя.
На сторожі нашої духовності, нашої душевної чистоти стоять вічні oбереги, про які народ говорить: це загальнолюдські цінності. Мамина колискова, молитва до Бога, батьківське благословення, родинне вогнище — такий далеко не повний перелік тих скарбів, які очищають і ошляхетнюють нашу душу, оберігають її від скверни і прагматизму, користолюбства, зрадливості...

«Тільки родина — як вічна зернина на невмирущому полі життя»

— так співав незабутній Назарій Яремчук.
Дійсно, все найвагоміше в житті пов'язане з родиною. Відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — все це дає нам родина.
Пригадується роман І. Багряного «Тигролови», в якому так чудово змальована сім'я Сірків — українців, які вік за віком жили за законами своєї національної етики, високо цінували заповіді своїх предків. У цій родині панував культ любові для ближнього. Між батьками й дітьми існувала повна гармонія у взаєминах і поглядах на життя.
Герой роману Григорій Многогрішний, який силою обставин потрапив у те благословенне українське село на далекосхідній землі, відчув себе сином Сірка й Сірчихи і братом їхніх дітей — Грицька й Наталки.
Ця родина вилікувала змучену, втомлену, розтерзану жорстоким тоталітарним режимом душу Григорія Многогрішного, повернула йому віру в людей, в добро, в справедливість, у щасливе майб ... Читати далі » Завантаж свої файли на сайт