18:16 А. П. Чехов. «Дядя Ваня» |
| Щось є в людині таке, що не дає йому тільки їсти, пити, насолоджуватися. Тріпоче в ньому іскра Божа – бажання творчості, творення. Розумно прожити своє життя – це означає розкрити власний потенціал, втілити уявні образи в матерію. Не обов’язково це буде живопис або музика, але навіть уміння любити людей – це справжня творчість. Ось таких людей Чехов, так, втім, не Чехов, а саме життя відправила животіти в глушину, в село. Чехов тільки спостерігав за ними, причому досить талановито. Багато сучасників писали потім, що впізнають у п’єсі своїх знайомих. Звичайно, Чехов не копіював в точності, але багато рис і звички помічав у людях, використовуючи найяскравіше у своїх творах. Життя в селі протікала в той час одноманітно: від обіду до чаю, від прогулянки до читання. Дні тяглися нескінченно і нудно. Але живі люди не можуть, подібно покинутій меблів, покірно припадати пилом з року в рік, щоб при цьому на душі у них було безтурботно. Романтик Войницький Іван Петрович і дочка його сестри Соня віддають своє життя вигаданого ідеалу – величі генія професора Серебрякова. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |