Двобiй добра i зла у творах українських класикiв середини ХIХ - початку ХХ столiття
Кожен з нас рано чи пiзно ставить перед собою питання: "Хто я?" Навiщо живу на свiтi? Що є добро, а що зло?"
В усi часи вiдповiдi на цi питання прагнули знайти фiлософи i вченi, поети i прозаїки. Цi питання вирiшує Бiблiя, i про це йдеться в уснiй народнiй творчостi. Та, на жаль, добро перемагає зло тiльки в казках, а в життi ми часто стаємо свiдками протилежного. Немало прикладiв перемоги зла над добром знаходимо ми i на сторiнках художньої лiтератури. Але, замислюючись над ними, ми розумiємо, що автори у такий спосiб намагалися розкрити актуальнi проблеми сучасної їм дiйсностi.
Жоден з письменникiв ХIХ столiття теж не минув проблеми добра i зла, розкриваючи її з тiльки йому притаманною майстернiстю й хистом.
Втiленням зла виступають перед нами Кайдашиха й Мотря iз "Кайдашевої сiм'ї" I. С. Нечуя - Левицького. Жадiбнiсть, егоїзм, темнота i бездуховнiсть цих жiнок призводять до ганебних стосункiв, роблять їх не тiльки смiшними, а й страшними. Протидiєю їм виступає добро Мелашки, але й у неї не вистачило сили боротися i вона зрештою уподiбнилася Мотрi з Кайдашихою.
Є в українськiй лiтературi цього перiоду образ, до якого у мене особливе, неоднозначне ставлення. Це Чiпка з роману Панаса Мирного "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" Я розумiю, що причина його духовного зламу криється не стiльки в тих бiдах i зневазi, яких йому довелося зазнати в дитинствi i юностi, скiльки у роздвоєностi душi - у виборi мiж добром i злом. На певному етапi цi поняття в ньому навiть поєднуються (удень Чiпка працює, а вночi з бандитами вершить свої чорнi справи).
Ми бачимо, що Чiпка не чинить духовного опору злу i нарештi стає катом: вирiзує сiм'ю простого козака Хоменка. Та зло бумерангом повертається до вбивцi - кiнчає життя самогубством його жiнка Галя, стара мати приречена на самотнiсть i смерть серед чужих людей. Панас Мирний своїм романом доводить, що за правду треба боротися добрими дiлами, а не ножем.
Ще одне зло - грошi - постає перед нами зi сторiнок п'єси I. Карпенка-Карого "Хазяїн". Ми знайомимося з "чумазим" новоспеченим ка-пiталiстом Пузирем, мета якого не сягає далi наживи, перетворюючи на пекло не тiльки життя селян, а й близьких йому людей. Грошi спустошили його душу, заради яких цей чоловiк жорстоко розоряє господарства селян, робить нещасними тисячi людей. Та зло повертається i до Пузиря: жадiбнiсть зрештою стала причиною його смертi.
Зло настiльки безжалiсне, що руйнує навiть найпрекраснiшi людськi почуття. У цьому ми переконуємося, читаючи "Украдене щастя" Iвана Франка. Як i в "Хазяїнi" Карпенка-Карого, жадiбнiсть стала причиною трагедiї трьох люблячих людей: Анни, Михайла та Миколи. Це через прагнення не дiлити з сестрою батькiвську спадщину чинять з Анною зло рiднi брати. Франко показав, як зло породило iнше зло, що охопило душi потерпiлих. I, як наслiдок, - зневiра, розчарування, духовна смерть, а у Михайла - фiзична.
Почуття помсти, доведене до вищої мiри зла, руйнує серця Гутенюкiв i Палiйчукiв iз повiстi М. Коцюбинского "Тiнi забутих предкiв". Воно, це зло, сягнуло таких розмiрiв, що дорослi вже не в змозi розiрвати його кола. Та це робить Марiчка, вiдповiдаючи Iванковi добром на зло, i тодi зароджується любов.
Силою свого добра мене вразила Мавка iз "Лiсової пiснi" Лесi Українки, її благородство i безкорисливiсть. Менi тiльки сумно, що така душа потягнулася до грубого, пiдступного Лукаша. На його прикладi ми переконалися: зрадивши близьку людину, ти зраджуєш самого себе.
Лiтература ХIХ ст., продовжуючи гуманiстичнi традицiї поглибила висвiтлення проблеми добра i зла у творах митцiв.